Quo vadis. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      – Біль спіткав учора від руки Терезія, тож має прийти і щастя.

      – Уже прийшло, володарю.

      – Яке?

      І вона прошепотіла:

      – Зосталася.

      Петроній поклав долоню на її золотаву голову.

      – Ти добре впорядкувала складки сьогодні, і я задоволений тобою, Евніко.

      Їй же під тим дотиком очі вмить затуманіли щастям і груди почали часто здійматися від схвильованого дихання.

      А Петроній з Вініцієм пішли до атрію, де чекав на них Хілон Хілонід, який, уздрівши їх, низько вклонився. Петронію від думки про припущення, яке зробив учора, що то може бути коханець Евніки, усмішка набігла на вуста. Чоловік, який стояв перед ним, не міг бути нічиїм коханцем. У тій химерній постаті було щось плюгаве і смішне. Він не був старий: у його неохайній бороді й кучерявій чуприні тільки де-не-де проблискували сиві волосини. Живіт мав утягнутий, плечі зсутулені так, що на перший погляд здавався горбатим, над тим горбом же підносилася велика голова з лицем мавпи й водночас лисиці та з пронизливим поглядом. Жовтувата його шкіра була поцяткована прищами, а вкритий ними повністю ніс міг свідчити про надмірне заглядання до пляшки. Занедбаний одяг, що складався з темної туніки, витканої з козячої вовни, й такого ж дірявого плаща, свідчив про істинні або удавані злидні. Петронію, дивлячись на нього, пригадався Гомерів Терсіт[175], отож, відповідаючи змахом руки на його поклін, сказав:

      – Вітаю тебе, божественний Терсіте! Як ся мають твої ґулі, набиті тобі під Троєю Уліссом[176], і що він сам поробляє на Єлисейських полях?[177]

      – Шляхетний пане, – відповів Хілон Хілонід, – наймудріший із померлих, Улісс, посилає через мене наймудрішому з живих, Петронію, вітання й просить прикрити новим плащем мої ґулі.

      – Присягаюся Гекатою Триликою! – вигукнув Петроній. – Відповідь варта плаща…

      Але подальшу розмову перервав нетерплячий Вініцій, який запитав навпростець:

      – Чи знаєш ти докладно, за що берешся?

      – Коли дві фамілії у двох заможних домах не говорять ні про що інше, а за ними повторює половина Рима, неважко знати, – відказав Хілон. – Учорашньої ночі відбито дівчину, виховану в домі Авла Плавтія, що зветься Лігією, або відповідно Калліною, яку твої раби, о пане, перепроваджували з палацу до твоєї оселі, я ж беруся відшукати її в місті або, якщо вона покинула місто, що мало вірогідно, вказати тобі, шляхетний трибуне, куди втекла і де переховується.

      – Добре! – сказав Вініцій, якому сподобалася стислість відповіді. – Які маєш на те засоби?

      Хілон усміхнувся лукаво:

      – Засобами володієш ти, пане, я маю лише розум.

      Петроній усміхнувся також, бо був цілковито задоволений своїм гостем.

      «Цей чоловік може відшукати дівчину», – подумав він.

      Тим часом Вініцій нахмурив свої брови, що зрослися, й мовив:

      – Голодранцю, якщо мене вводиш в оману для зиску, накажу забити СКАЧАТЬ