Хотин. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

      Ранок іще тільки позолотив дерева на узліссі та сиві мури недалеких Ясс, коли Микиту розбудив джура кошового. Постукав легенько по плечі, і Непийпиво миттю скочив на ноги.

      – Що тобі?

      – До кошового давай.

      – Яка справа?

      – Там дізнаєшся, він мені не казав.

      – Добре, – Микита потягнувся й попрямував до бочки з водою. Похапцем вмився й пішов шукати отамана.

      Семен Шило вже з годину не спав, і кілька джур збилися з ніг, виконуючи його накази. Привітався з Микитою і відвів його вбік.

      – Справу до тебе маю, Микито.

      – Слухаю, батьку, – Микита з повагою стягнув із голови шапку. За запорізьким звичаєм він нічим не виказував, що говорить із давнім приятелем. Навпаки, зігнув голову, мовчки чекав, що накаже кошовий.

      – У чати поїдеш…

      Микита мовчав.

      – За наказом Бородавки, від кожного полку чати йдуть. Провіантом запасатися. Так ось.

      – А не запізно?

      – Не мотай душу… Одне слово, військо зараз іде до Могилева, а часу обмаль. Тож підбери три сотні охочих, візьми сотню возів і вирушай. Будеш за наказного отамана.

      – Дякую, батьку, за честь, – відповів Микита.

      Кошовий махнув рукою.

      – Ділом подякуєш. Мав їхати Степан Підмогильний, курінний Сергієвських. Але він мені тут потрібний. Та й ваш Хвилон… Одне слово, ти знаєш, що і як.

      – Коли виступати?

      – Якнайраніше! – Шило помовчав. – І знаєш… Дивись, обережніше. Турок зовсім поряд, ось-ось із-за пагорба вилізе. Чим той Яцько думає?..

      Не гаючись, Микита пішов збиратися в дорогу. Коли минав вози Попівського куреня, почув за спиною швидкий тупіт ніг. Підбіг Кульбаба, який чув, що Микиту викликав кошовий. На обличчі мав вираз зацікавленості.

      – Микито, а що воно, вирушаємо куди? – запитав, наздогнавши.

      – Вирушаємо.

      – Куди?

      – По припаси. Поїдеш?

      – Аякже!

      Знайшовши курінного, Микита розповів йому про наказ кошового. Той мовчки махнув головою. СКАЧАТЬ