Хотин. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ по подвір'ї трофейні шаблі, мушкети та ятагани. З обори виганяли два десятки корів. У стайні знайшлося стільки само коней. Микита дивився на те, як швидко наповнювалися вози, й палив люльку. Підійшли Андрій і Максим. У Кульбаби при боці висіла нова турецька шабля.

      – Ну, як тобі шабелька? – похизувався він перед Микитою.

      – Гарна, – обхопив Непийпиво зручне прохолодне руків'я, – у кого вициганив?

      – Ну-у… – протягнув Андрій, відкопиливши губу, – скажеш таке! У мурзи в бою здобув. А ось ще! – Кульбаба витягнув із глибочезної кишені шароварів шкіряний гаман, туго набитий срібними татарськими аспрами.

      – Той що каже? – махнув Максим головою у бік полоненого волоха.

      – А, нічого путнього. Каже, що татари зовсім поряд, та я й без нього знаю. Але він усього не каже. Допитати б, та часу нема… Ви чого вештаєтеся, вози навантажили?

      – Свої – так, – недбало кинув Андрій.

      – Ну, то біжи іншим допомагай! Чув, що татари поряд? Хочеш наскочити?.. Давай-но, рухайся!

      Андрій, не сперечаючись, подався до комори. За мить уже викочував звідти важкі бочки й разом ще із двома козаками вантажив їх на вози. До них приєднався й Максим.

      Стрімкою ходою Микита попрямував до найближчої будівлі, яка підіймала свій високий дах посеред двору. Схилив голову в низеньких сінях і ступив через поріг до світлиці. Світлиця, завішена килимами, була навіть більшою, ніж здавалося з вулиці. Вона вже несла на собі сліди козацьких відвідин – перевернуті лави, зірвані зі стін полиці й черепки на струганих дошках долівки. Поряд, у калюжі крові, завмер ще один татарин. Він був одягнений у зелений жупан, а не в баранячий кожух, на відміну від тих, що були вбиті на подвір'ї. Скляні очі дивилися в стелю, чорний рот широко відкрився у нечутному крику.

      Микита обдивився кімнату. Одразу ж помітив, що на стінах відсутні образи. Поруч із розбитою скринею побачив невеличку книжечку. Зігнувшись, підняв. У срібних палітурках сторінки з чудернацькими змійками арабської в'язі. Коран. Микита похитав головою і пожбурив знахідку в купу мотлоху. Запалив наготовленого раніше смолоскипа. Коли по просмоленій парусині затанцювали язички полум'я, кинув услід за Кораном. Одразу ж зайнявся килим на стіні. Рвучко попрямував до дверей.

      Козаки закінчували ладнати вози. Через п'ять хвилин, коли з підпаленої колиби пішов густий чорний дим, загін виїжджав за ворота. Останнім, полоснувши ножем по путах на руках полоненого, від'їхав Малюта.

      Волох постояв іще деякий час. Потирав занімілі зап'ястя і дивився услід козакам повним ненависті поглядом.

      – Погані пси! Свинопаси… Я з вами ще зустрінусь! Я вам ще покажу, як знущатися з родичів господаря Томша!

      Сиплючи прокльонами на адресу запорожців, Кондулеску швидко перетнув одкриту місцину перед відчиненими воротами. Заглибився в ліс у напрямку, протилежному тому, куди поїхали козаки. Огрядний волох поспішав і навіть час од часу переходив на біг. Однак дуже скоро він покинув це незвичне для себе заняття. Десь попереду почулось іржання коня…

СКАЧАТЬ