Консуело. Жорж Санд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже дорого заплативши за почесті, якими вони замінили свою колишню прихильність. Зроблюся ж знову непомітною та скромною, щоб не мати на землі ні заздрісників, ні невдячних, ні ворогів. Найменший вияв симпатії солодкий, а до вираження найбільшого захвату домішується гіркота. Бувають серця марнолюбні й сильні, котрі задовольняються похвалами й тішаться тріумфом, – моє не з таких: мені занадто дорого обійшлося це випробування. На жаль! Слава викрала в мене серце мого коханого, нехай же смиренність поверне мені хоч кількох друзів!..»

      Не те мав на увазі Порпора, відсилаючи Консуело з Венеції й рятуючи її цим від небезпеки й мук любові; перш ніж випустити її на арену честолюбства, перш ніж повернути її до бур артистичного життя, він хотів тільки дати їй деякий перепочинок. Він не досить добре знав свою ученицю. Він уважав її більш жінкою, тобто більш мінливою, ніж вона була насправді. Думаючи про неї зараз, він не уявляв її собі такою спокійною, ласкавою, дбаючою про інших, якою вона вже примусила себе бути. Вона малювалася йому вся в сльозах, розтерзувана жалями. Але він чекав, що незабаром відбудеться реакція й що він знайде її вилікуваною від любові та з прагненням знову виявити свої сили, свій геній.

      Те чисте, святе почуття, з яким Консуело поставилася до своєї ролі в родині Рудольштадтів, з першого ж дня мимоволі відбилося на її словах, учинках, виразі її обличчя. Хто бачив її сяючою любов'ю й щастям під гарячими променями сонця Венеції, навряд чи зміг би зрозуміти, як може вона бути такою спокійною й ласкавою серед чужих людей, у глибині дрімучих лісів, коли любов її зганьблена в минулому й не має майбутнього. Одначе доброта черпає сили там, де гордість знаходить лише розпач. У цей вечір Консуело була прекрасна якоюсь новою красою. Це було не заціпеніння сильної натури, яка ще не пізнала себе й очікує свого пробудження, не розквіт сили, що рветься вперед із подивом і захватом.

      Словом, тепер це була вже не потаємна, ще не збагнута краса цієї scolare Zingarella[121], не блискуча, захоплююча краса прославленої співачки, – тепер це була ніжна, чарівна принадність чистої, заглибленої в себе жінки, що знає саму себе й керується святістю своїх спонукань.

      Її хазяї, прості й душевні старі, пойняті інстинктивним прагненням шляхетності, вдихали, якщо можна так висловитися, таємничі пахощі, що виливалися в їхню духовну атмосферу з ангельської душі Консуело. Дивлячись на неї, вони зазнавали якогось відрадного почуття, якого, можливо, й не усвідомлювали, але розкіш якого наповнювала їх немов новим життям. Навіть сам Альберт, здавалося, вперше дав повну волю вияву своїх здібностей. Він був запобігливий і ласкавий з усіма, а з Консуело – у межах чемності, і, розмовляючи з нею, довів, що зовсім не втратив, як вважало дотепер оточення, високий розум і ясність судження, даровані йому від природи. Барон не заснув, каноніса жодного разу не зітхнула, а граф Християн, що зазвичай із сумом опускався щовечора у своє крісло, зігнутий вагою років і горя, СКАЧАТЬ