Консуело. Жорж Санд

Чтение книги онлайн.

      – Так я й знала, – вигукнула, заливаючись сміхом, Амалія, – ваш батько був або іспанський гранд, або венеціанський дож.

      Тон цієї розмови здався Консуело легковажним і образливим.

      – По-вашому, – зауважила Консуело з відтінком невдоволення, – чесний майстровий або бідний артист не має права передати своїй дитині природжену шляхетність? Вам здається, що діти народу мусять бути неодмінно грубі й потворні?

      – Те, що ви сказали, це шпилька на адресу моєї тітки Вінцеслави, – заперечила баронеса, сміючись іще голосніше. – Ну, пробачте мені, дорога Ніно, якщо я трохи вас розсердила, і дозвольте мені вигадати про вас найкрасивіший роман. Одначе, любонько, одягайтеся хутчіше: зараз залунає дзвін, і тітонька скоріше заморить усіх нас голодом, аніж накаже подати сніданок без вас. Я допоможу вам відчинити ваші скрині, давайте ключі. Я впевнена, що ви привезли з Венеції гарнесенькі туалети й тепер просвітите мене стосовно мод: адже я так давно животію в цій дикій країні.

      Консуело, кваплячись причесатися й навіть не чуючи, що їй говорить баронеса, віддала дівчині ключі, а Амалія, схопивши їх, поспішно заходилася відчиняти першу скриню, уявляючи, що вона повна платтів; але, на превеликий її подив, у ній не виявилося нічого, крім стосу старих-престарих нот – друкованих, напівстертих від тривалого використання, та рукописних, на перший погляд зовсім малозрозумілих.

      – Що це таке? – вигукнула вона, витираючи поспішно свої гарненькі пальчики. – У вас, мила Ніно, предивний гардероб.

      – Це скарби, – відповіла Консуело, – обходьтеся з ними шанобливо, дорога баронесо. Тут є автографи найбільших композиторів, і я погодилася б скоріше втратити голос, аніж не повернути ці ноти Порпорі, який довірив їх мені.

      Амалія відчинила другу скриню: вона була повна нотного паперу і творів про музику, композицію, гармонію й контрапункт.

      – А! Розумію. Це ваша скринька з коштовностями, – мовила вона сміючись.

      – Іншої в мене немає, – відповіла Консуело, – і я хочу сподіватися, що й ви будете часто користуватися нею.

      – Час добрий! Бачу, що ви сувора вчителька. Але ви не образитеся, мила Ніно, якщо я запитаю, де ж ваші плаття?

      – А он у тій маленькій картонці, – відповіла Консуело, прямуючи до неї; відкривши її, вона показала баронесі простеньке чорне шовкове плаття, акуратно складене.

      – І це все? – запитала Амалія.

      – Так, усе, крім мого дорожнього костюма. Через кілька днів я зроблю собі на зміну ще таке ж чорне плаття.

      – Так ви в жалобі, моя дорога?

      – Можливо, синьйоро, – серйозно відповіла Консуело.

      – У такому разі пробачте мені. Я мала сама здогадатися з вашого вигляду, що у вас горе, і я ще більше люблю вас за це. Це зблизить нас, тому що в мене також є причина бути смутною і я могла б уже носити жалобу по призначеному мені чоловікові. Ах, мила Ніно, не жахайтеся моєї веселості, часто я намагаюся СКАЧАТЬ