Консуело. Жорж Санд

Чтение книги онлайн.

      – Вона бідна, і їй іще доводиться годувати свою матір, – пояснив Порпора. – Послухай, Консуело, – сказав він дівчинці, – коли у вас із матір'ю нестаток, звертайся до мене, але я забороняю тобі просити милостиню, зрозуміла?

      – О, вам нема чого забороняти їй це, sior profesor, – із жвавістю заперечив Андзолето. – Вона сама ніколи б не стала просити милостиню, та й я не допустив би цього.

      – Але ж у тебе самого зовсім нічого немає! – сказав граф.

      – Нічого, крім ваших милостей, ваша ясновельможносте, але я ділюся із цією дівчинкою.

      – Вона твоя родичка?

      – Ні, вона чужинка, це Консуело.

      – Консуело? Яке дивне ім'я, – зауважив граф.

      – Прекрасне ім'я, синьйоре, – заперечив Андзолето, – воно означає «розрада»…

      – Час добрий! Як видно, вона твоя подруга?

      – Вона моя наречена, синьйоре.

      – Он як! Ці діти вже мріють про весілля.

      – Ми обвінчаємося в той день, коли ви, ваша ясновельможносте, підпишете мій ангажемент до театру Сан-Самуеле.

      – У такому разі, діти мої, вам доведеться ще довго чекати.

      – О, ми почекаємо, – мовила Консуело з веселим спокоєм цнотливості.

      Граф і маестро ще кілька хвилин бавилися наївними відповідями юної пари, потім професор звелів Андзолето прийти до нього наступного дня, обіцявши послухати його, і вони пішли, полишивши юнака на його серйозні заняття.

      – Як вам ця дівчинка? – запитав професор графа.

      – Я вже бачив її сьогодні і вважаю, що вона досить некрасива, щоб виправдати прислів'я: «В очах вісімнадцятирічного хлопчика кожна жінка – красуня».

      – Чудово, – відповів професор, – тепер я можу вам відкрити, що ваша божественна співачка, ваша сирена, ваша таємнича красуня – Консуело.

      – Як? Вона? Ця замазура? Цей чорний худенький коник? Бути не може, маестро!

      – Саме вона, ясновельможний графе. Хіба ви не вважаєте, що вона була б звабною примадонною?

      Граф зупинився, обернувся, ще раз подивився здалеку на Консуело і, склавши руки, з комічним розпачем вигукнув:

      – Праведне небо! Як можеш ти допускати такі помилки, наділяючи вогнем геніальності таких погануль!

      – Виходить, ви відмовляєтеся від ваших злочинних намірів? – запитав професор.

      – Авжеж.

      – Ви обіцяєте мені це? – додав Порпора.

      – О, присягаюся вам! – відповів граф.

      Розділ З

      Народжений під небом Італії, вирощений волею випадку, як морський птах, бідний сирота, занедбаний, одначе щасливий у сьогоденні й такий, що вірить у майбутнє, Андзолето, цей безсумнівний плід любові, цей дев'ятнадцятирічний красень юнак, що безборонно проводив цілі дні біля маленької Консуело на кам'яних плитах Венеції, аж ніяк СКАЧАТЬ