Володимир. Семен Скляренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прохрипів Іоанн. – Це були несправедливі слова, і я вже сказав про це. Я вірю тільки тобі, бо інакше збожеволів би в цій спочивальні.

      – Спасибі тобі, василевсе, – схилив голову Василь.

      – І ще я вірю одній людині в світі, – продовжував Іоанн, – яка не допустила б, щоб я так хворів і страждав, яка могла б вирвати мене з лабетів смерті, але яка, на жаль, перебуває зараз далеко від Константинополя.

      – Ти про кого думаєш?

      – Я говорю про Феофано, яку ми вислали в далеку Вірменію.

      Проедр мовчки стояв перед імператором.

      – Я звик вгадувати твої думки, – сказав він, – знав, що ти захочеш бачити Феофано, бо справді вона єдина може підвести тебе з ложа, через що давно послав у Вірменію дромон.[14]

      – Ти добре зробив, проедре. Я хочу бачити Феофано, тільки вона з’явиться в Константинополі.

      2

      Проминуло шість років відтоді, коли Іоанн Цимісхій після вбивства Никифора Фоки за вимогою патріарха Полієвкта вислав Феофано на острів Прот у Пропонтиді, а ще пізніше, коли вона втекла звідти й сховалась у соборі Софії, вислав, за власним уже розсудом, у далеку Вірменію.

      Імператор Іоанн додержав слова – усі ці роки Феофано жила у Вірменії, в городі Ані[15], як справжня василіса, мала палац, багатьох слуг, скарби. Разом з нею жили спочатку й обидві її дочки – Зоя й Анна. На десятому році менша її дочка Зоя померла, і з нею залишилась одна Анна.

      Феофано була такою ж, як і у дні молодості, – завзятою, упертою, жорстокою, в свої тридцять п’ять літ вона лишилась чарівною, красивою, як і раніше, роки, здавалося, обминали її, на гарному, рівному, як мармур, обличчі не було жодної зморшки, очі так само блищали під рівними тонкими бровами, уста пашіли, витонченим рукам її, персам, усій постаті могли б позаздрити самі богині.

      Однаковим лишилося й серце Феофано – рік за роком у ньому збиралась образа, жадоба помети, ненависть до Іоанна Цимісхія, до проедра Василя, з яким, либонь, була зв’язана більше, ніж з Іоанном, бо з ним заподіяла смерть свекру своєму Костянтину, чоловіку Роману, Никифору Фоці, разом вони клали корону й на голову Іоанна Цимісхія.

      І Феофано готувалася до боротьби з ними – тут, в Ані, вона часто навідувалася й стала другом царя Ашота, приймала в себе вдома й сама була бажаною гостею багатьох ішханів[16], раз і другий їздила в Грузію, де говорила з царем Давидом, азнаурами[17]. Феофано знає, що робить, – у Грузії й Вірменії безліч людей ненавидять Візантію, яка прагне поневолити їхні землі, і Ашот, і Давид – вороги імператорів ромеїв, але мати малолітніх Василя й Костянтина, яку вигнали з Константинополя, може стати їх щирим другом. Впливає й краса Феофано, боже, до чого чудова ця вдовиця василіса!

      Не забуває Феофано ще одного – недалеко звідси, в Каппадокії, підіймали повстання проти Іоанна брат Никифора Фоки Лев і син його Вард; нині Лев живе осліплений в Амазії, Варда постригли й вислали в монастир на острові Хіосі. СКАЧАТЬ