Сад Гетсиманський. Іван Багряний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Але вони всі худі, як шкелети, хоч очі їхні пломеніють буйно, він же свіжий, повнокровний і наспортований атлет… Коли, скажімо, вхопити за ноги отого малого, здається, вірменин чи грек якийсь, та почати ним хрестити…

      Тишу, що тривала добрих пару хвилин після того, як зачинилися двері за гостем, порушив якийсь чолов'яга, зарослий, мов троглодит, з виглядом не то дервіша, не то середньовічного пірата, він заговорив тихо, якось підступно, з саркастичною ноткою:

      – Роздягайтесь…

      Андрій ще дужче напружив м'язи: «Ну-ну! Так я тобі й роздягнувся!»

      – Роздягайтесь! – прошепотіло кілька голосів настирливо, витягаючи голови на худих, вузлуватих шиях. Андрій тільки ще дужче влип спиною в двері. Раптом камера вся засміялася упівголоса й так само раптом урвала, мов по команді. Від того сміху в Андрія побігли комашки поза шкірою.

      – Тьху ти чорт! – заговорив якийсь дідок схвильовано, з виглядом Христа, щойно знятого з розп'яття, і сплюнув сердито: – Що за єрунда, га?! – А далі зашепотів гаряче: – Ви не бійтесь, товаришу!.. Це все порядні люди… Оце ось священик Петровський… Оце ось професор Марксо-ленінського інституту – Юлій Романович Гепнер… Оце ось професор медицини – лікар Литвинов… Оце ось секретар Чугуївського райпарткому – товариш Руденко… Оце ось агроном ОблЗУ – товариш Прокуда… Оце ось асистент професора з кафедри сільського господарства – товариш Краснояружський… Оце ось директор Харківського тракторного заводу – товариш Свистун… Оце ось завгосподарством Харківського паротягобудівельного заводу – товариш Охріменко… Оце ось інженер з ХЕМЗу – товариш Ляшенко… Оце ось колишній член ЦЕКУКи – товариш Ягельський… Оце ось доцент… товариш Зарудний, брат того знаменитого, якщо знаєте… Оце ось професор і директор – товариш Приходько… Оце ось чемпіон УССР, тяжкий атлет товариш Виставкін… Оце ось…

      Дідок атестував, а в Андрія помалу опускалися руки, відлипала спина від дверей і очі дерлися на лоба.

      – Роздягайтесь, – закінчив дідок свою атестацію сумно. – Ми всі тут голі, як святі, бо душно й пітно від тісноти, та й попріло все у нас. Влаштовуйтесь, товаришу, як вдома. І не думайте злого.

      Андрій почервонів (Господи, який же він дурень!), а водночас зрадів, це чудесно, що він має таке знамените товариство! Не гаючи ні хвилини, роздягся, лишившись в самих трусах (в яких він, на щастя, ходив завжди – і влітку, і взимку), і вмостився, де стояв – біля самісіньких дверей, бо більше не було й клаптика вільного місця.

      – На середину, на середину сідайте, товаришу!.. – зашепотіли всі. – На середину. Розкажіть нам щось. Ви ж з волі?

      «Як він міг дати маху! Всі такі милі, благопристойні, хоч і змучені люди».

      Андрій сів на середину, знаючи, що людина з волі для ув'язнених колосальний клад, і готовий зробити цим людям все, що в силі, приємного. Його обліпили ці голі люди, як комашня шкоринку хліба. Він серед них виглядів дійсно, як людина з волі – засмалений сонцем, аж бронзовий, СКАЧАТЬ