Сад Гетсиманський. Іван Багряний

Чтение книги онлайн.

      – Давайте за мною! – кинула хрипко до Рибалка.

      «Історія повторюється!»… Тільки невідомо, що доведеться вважати за трагедію, а що за фарс.

      Здається, трагедія була за наркома Балицького, коли той сам, начальник Всеукраїнського управління ОГПУ, приймав заарештованого Андрія – тоді ще зеленого юнака, глибоко певного, що в цій країні все належить йому, його переможній клясі, – ось в цій от кімнаті разом із начальником СПВ (Секретного політичного відділу)… Тепер його вели знову в цю саму кімнату! Але попереду йшов не Балицький, а вогненногрива діва, що так несамовито пряла очима й роздимала ніздрі. Вихляючи стегнами й гойдаючи на правому стегні кобур з револьвером, фурія переступила поріг і пішла з пакетом у руці до столу. За нею увійшов Андрій, за Андрієм Рибалко, сурганячи валізу й лантух. При столі фурія розірвала пакет і стала читати, а Андрія зупинив Рибалко біля дверей, поштиво поглядаючи на фурію. Андрій озирнувся, побачив збоку стілець і важко на нього опустився, не чекаючи запрошення, знаючи, що його все одно чемно запросять. Так принаймні було перший раз. Це ж кімната, звідки кожен в'язень починає свою арештантську кар'єру. Андрій окинув її оком і відзначив мимохідь, що кімната ця, як і всі ті коридори та вестибюлі, які вони пройшли, має той самий специфічний вигляд – вигляд запорошеного, зачовганого виробничого приміщення, де товчуться великі людські юрбища.

      Фурія читала, читала… Потім опустила папір і якийсь час дивилася пильно на Андрія. А далі раптом як не тупне ногою, як не заверещить несамовито:

      – Як сидиш?!

      Андрій витріщився здивовано.

      – Як сидиш?! – аж завищала фурія й вибухнула два-надцятиповерховим жахливим матом, і застукала кулаком по столу, її вогненна грива запалахкотіла.

      В Андрія наче хто пальнув з тяжкої батареї. Нічого подібного він ніколи не чув, а вже ніяк не сподівався почути тут, все-таки в державній установі. Так віртуозно лаялися колись тільки матроси, але й то п'яні й тільки на вулиці. Але щоб так лаялась жінка! Та ще з таким бюстом! Та ще в такій установі державній!.. Той крик і несамовита лайка не те щоб його злякали, зовсім ні, вони його оглушили. Андрій покліпав очима на вогненногриву фурію, потім подивився сам на себе, як же ж він справді сидить, і нічого не зрозумів – він-бо сидить зовсім нормально, так, як сидять взагалі всі нормальні люди, і навіть так, як він сидів колись цілий рік у цій і інших кімнатах цієї ж таки самої богохранимої установи: сидить на стільці, закинув ногу на ногу, а руки зчепив пальцями й поклав на колінну чашечку. Дуже коректно, чемно й дуже зручно. Але фурію аж била гістерія:

      – Як… Як ти, гад (і цілий феєрверк найвіртуознішої лайки), сидиш, га?!

      Андрій почервонів, переклав ноги навпаки – то була права зверху, а тепер стала ліва зверху, але фурія не вгавала:

      – Як сиди-и-иш?!! А руки, руки як тримаєш?!!

      Андрій прибрав руки з колін і склав їх на грудях.

      Фурія від того зовсім сказилася.

      – Ах СКАЧАТЬ