Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – Тіпун тобі на язик! – аж сіпнувся старий козак. – Та я вдячний долі, що послала мені смерть не на лаві від старості, а в полі та з шаблею в руках, як і подобає лицарю. – Вмовк, збираючись з силами, а тоді кволо запитав: – Ніби десь сокири цюкають?

      – То для Кикошенка та його побратимів домовини тешуть.

      – Тоді за одним рипом хай і для мене готують. Щоб двічі людям голови не морочити та від діла не відволікати, – сказав старий.

      – Спасибі вам, батьку, за все, – прошепотів Сулима.

      – Одним «спасибі» не відбудешся, – спробував було посміхнутися Нечуйвітер. – Є в мене до тебе прохання, Йване. До сходу сонця дотягнув я… А далі… Змоги нема. Подивився, як сонце сходить, і досить. То прошу тебе, сину, виконай мою останню волю: дай пістоля.

      Сулима відсахнувся…

      – Бач, який лякливий, а ще отаман, – Нечуйвітер простягнув стару, висохлу руку, всю в зморшках. – В правицю мою вклади пістоля, Йване. Бачиш, який я немічний зробився, прямо смішно. Тепер ось пістоля не здужаю взяти. Вклади його мені в правицю…

      – Вкладу, батьку, – озвався Сулима, але з місця не зрушив.

      – Чого ж ти баришся? – з докором мовив старий козак. – Хочеш почути, як стогнатиме Нечуйвітер? Запаморочиться в голові – і застогну. Зовсім буде не по-козацькому. А жити мені все одно не довго зосталося… – Передихнув, збираючись з силами. – Пістоль у тебе за поясом. Подивись, чи він з кулею, і дай мені його в руку.

      Сулима витяг пістоль, поцілував його і поклав у правицю козака.

      – Спасибі вам, батьку, за службу вашу лицарську. – Сулима поцілував старого в губи. – Прощайте, батьку! Не поминайте лихом!

      – Заспівай мені пісню… – попрохав Нечуйвітер. – Нашу пісню, вкраїнську. З рідною піснею і смерть легша.

      Сулима, схилившись над старим козаком, тихо заспівав:

      Розділ сьомий

      Звістка про те, що запорожці захопили Кодак і мають перетворити його на власну фортецю, швидко облетіла не лише Україну, а й Польщу. Магнатство занепокоїлось: а що коли Кодак – то лише початок? Повстання неминуче, якщо від Кодака запорожці підуть на Україну. А тут ще й коронне військо як повіялось по весні в Прибалтику, то й досі там воловодиться. І магнатство розхвилювалося не на жарт. Де взяти силу, котра б повернула їм втрачену фортецю на Дніпрі і запобігла новому повстанню?

      Шляхта втратила сон.

      У Барі, резиденції коронного гетьмана Речі Посполитої, сидів воєвода Адам Кисіль, один з найбагатших магнатів Польщі. Він тимчасово заступав коронного гетьмана, до нього й посунула стривожена шляхта, вимагаючи, аби запорожці були негайно вигнані з Кодака. Та заступник коронного не мав ніякого війська і почував себе, як на бочці з порохом. Але панічний страх не був притаманний Адаму Кисілю. Це був хитрий і врівноважений політик, котрий СКАЧАТЬ