Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мати. Бо він хоч і козак, але не якась там сірома, не ланець-обдертус, а можний господарник, статечна й урівноважена людина, має свою обладу і бажає з панами добре гендлювати…

      І дарма Хвесько запевняв, що його мед найсолодший у світі, що він цю усладу дарує панам воякам для почину, а згодом прижене овець і пшенички підкине, коли треба… Комендант мовчав і сопів. Його маленьке личко починало жовтіти. Хвесько втямив, що це не віщує нічого доброго, і знову заходився вихваляти свій мед. Тоді комендант забажав, щоб він сам випив кухоль меду. Хвесько випив і довго цмакав: ах, який солодкий мед!

      – Запорожець? – похмуро доскіпувався комендант.

      – Запорожець, запорожець, – кивав головою Хвесько, – але не сірома-голота… Можна б сказати, завтрашній пан.

      – Чого запорожець приїхав у фортецю? – запитав комендант.

      – Та мед же привіз, – здивувався Хвесько, – я ж панові комендантові вже розтовкмачував… Бочку меду доставив для початку…

      – Я питаю, чого ти приїхав у фортецю? – визвірився комендант і, перебивши Хвеськову пісню про торгівлю, закричав: – Ти приїхав, аби замазати нам очі своїм медом! Ти приїхав, аби розвідати фортецю.

      Хвесько похолов…

      – Ти нічого не побачиш у фортеці! – вигукнув комендант.

      Останнє, що побачив Хвесько в своєму житті, це своїх оббілованих волів… Потрощивши його воза, драгуни розвели багаття й смажили на ньому м'ясо… А потім його, осліпленого, кинули у льох.

      Сулима гнівно мовчав.

      – Іване… – благально протягнув Хвесько. – Прости, Іване…

      – Бог простить, – відповів Сулима.

      – І ти прости, – благав Хвесько. – Куди ж мені тепер?

      – Не знаю! – сказав Сулима. – Куди хочеш.

      – Але ж я сліпий…

      – Ти сам себе осліпив! – відрізав Сулима. – Ти осліп відтоді, як зрікся Січі й забагнув стати паном, а нас, козаків, волів бачити своїми наймитами…

      – Бог мене покарав, – упалим голосом мовив Хвесько.

      – Не роби з Бога злочинця! І не звалюй на нього свою вину! Ти сам у себе викрав сонце.

      – Не йди… Не кидай мене, Іване, – Хвесько благально протяг руки. – Скажи мені, Йване, сонце є?

      – Сонце світить мужнім! І чесним. Воно світить тому, хто хоче, щоб воно йому світило.

      – Я хочу на Січ, Іване.

      – Ти маєш своє господарство.

      – Цур йому! Я хочу на Січ.

      – Але ти забув туди дорогу.

      – Я був колись козаком! – у відчаї вигукнув Хвесько. – Ми ж козакували колись разом, Йване. А потім я забув дорогу на Січ. І осліп. Збогарадься, Іване… До товариства хочу. Більше мені нікуди подітися, ніде сліпу голову прихилити.

      – На Січ їхатимуть гінці і візьмуть тебе з собою, – сказав Сулима.

      – Спасибі й на тім…

      – Немає за що… Бувай!

      На СКАЧАТЬ