Название: Борислав смiється
Автор: Іван Франко
Издательство: Стрельбицький Дмитрий Майєвич
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
Бенедьо не раз в важких хвилях задумувався над долею робiтника. Зроду утлий i хоровитий, вiн дуже був вразливий на всякий, хоть i чужий бiль, на всяку кривду та неправду. Зганьбить майстер челядника не по правдi, урве касiєр робiтниковi кiльканадцять центiв з платнi, нажене будовничий чоловiка з роботи без причини або за яке вразне слово – Бенедьовi немовби хто нiж встромив в живе тiло. Вiн поблiдне, зiгнеться в дугу; лице, i без того сухе та довгобразе, ще бiльше протягнеться, i робить вiн свою роботу мовчки, але видно по нiм, що радше б волiв в землю запастися, нiж на таке дивитись. Ось в таких-то хвилях задумувався Бенедьо над долею робiтника. Кождий його окривдить, думалось йому, i добра е, нiхто йому за те нiчого не скаже. Ось будовничий зiпхнув чоловiка з муру i налаяв щонайпоганшими словами, ще й в потилицю натовк i нагнав з роботи. А най-но би той чоловiк обернувся та хоть раз ударив будовничого в потилицю? Сейчас би його i на полiцiю, i в суд, i в Iванову хату. Але тi Бенедьовi думки завсiгди й зупинялися на тiм суцi, з котрого вийшли, – на старiм i твердiм суцi суспiльної нерiвностi мiж шодьми. I хоть не раз вiн повторяв, як повторяють мiльйони нашого люду: «Се так не повинно бути», – то прецiнь тi слова не помагали йому розгадати круту загадку о причинi тої нерiвностi i можностi її усунути, але тiльки немов обминали труднiсть.
Отак було й тепер. Мовчки йшов Бенедьо, слухаючи оповiдань рiпникiв про погане бориславське життя. «Як же ее так, – думалось йому, – що тiлько тисяч народа день поза день терпить таку неволю, а ще другi тисячi раз у раз прибувають на такий самий празник? Самi собi псують. Правда, тим по селах ще гiрше, бо хоть нiхто над ними не збиткуєся, нiхто їх так не обдирає, то зате голод. Господи, i як же помочи такiй купi народу? Нiхто не в силi їм помочи!»
– А як же ви, – спитав враз Бенедьо рiпникiв, – не трiбували деякого способу, щоби рятуватися?
– А який же може бути спосiб? – вiдповiв рiпник простодушно. – Ту способу нема нiякого.
Бенедьо понурив голову. То само, до чого вiн додумався, рiпник висказав так рiшуче, як найбiльший певник. Значить, воно так i мусить бути, так бог дав. А може, спосiб є, тiльки що вони або слiпi та не видять, або тiлько лiнивi, не шукають, а то найшли би i побачили б?
– Ну, а трiбували ви робити складки мiж собов, щоби один других рятувати в бiдi, в слабостi? – спитав Бенедьо.
Рiпники СКАЧАТЬ