Твори. Марко Вовчок

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити, – а бiльше що?

      VII

      Потроху та помалу усе панночка на свiй лад перевернула, – життя i господарство.

      – Покиньте ж бо, покиньте, бабуню, плести! Хiба нiкому в вас дiла робити? Хто приїде, а ви все за чулкою манячите, наче прислужниця, абощо.

      – Та нудно без роботи, дитино! – одказує стара.

      – Вiзьмiть книжку почитайте.

      – Що я читатиму? Я вже не бачу читати.

      – То так погуляйте, тiльки, голубочко, не плетiть! Ви менi лучче око викольте тим дротиком!

      – Та добре ж, добре, угамуйся!

      Покине плести стара й нудиться. Убрала її панночка у чiпчик з стрiчками рябенькими та й посадовила на крiслечку серед кiмнати. Приїдуть гостi – вона напоготовi, привiтає їх.

      Стара вже свiтом нудить, а панночка втiшається:

      – Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно!

      VIII

      Нас, дiвчат, усiх гаптувати посадовила. Сама й учить та раз по раз надбiга, чи шиємо. I обiдати йдемо, то вона хмуриться i свариться.

      Далi вже що день, то вона сердитiша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха… та й сама почервонiє як жар, – засоромиться. Поки ж тiльки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пiзнали ми тодi, де воно в свiтi лихо живе.

      Прийду, було, її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!.. Заплiтаю коси – не так! Знов розплiтую та заплiтаю, – знов не так! Та цiлий ранок на тому пробавить. Вона мене й щипає, i штирхає, i гребiнцем мене скородить, i шпильками коле, i водою зливає, – чого, чого не доказує над моєю головонькою бiдною!

      Одного разу дожидали в нас полкових з мiста. Двiр замели ще звечора; у будинку прибрали, як iк великодню. Сiла панночка зачiсуватись… Лишечко ж моє! Лучче б жару червоного у руку набрала, як менi довелось туманiти коло її русої коси!.. I така, i онака, i геть-прiч пiшла, i знов сюди поступай; i пхати мене, i наскакувати на мене, – аж я злякалась! Та репече, та дзвякотить, та тупоче-тупоче, а далi як заплаче!.. Я в дверi, а вона за мною в сад: "Я тебе на шматки розiрву! Задушу тебе, гадино!" Оглянусь я на неї, – страшна така зробилась, що в мене й ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обiруч!.. Руки холоднi, як гадюки. Хочу скричати, – дух менi захопило, так i рухнула коло яблунi, та вже од холодної води прокинулась. Дивлюсь – дiвчата коло мене скупчились, бiлi усi як крейда. Панночка на стiльчику розкинулась, плаче; а стара над моєю головою стоїть i так то вже мене лає, така вже люта, – аж їй у ротi чорно.

      – Що ти накоїла, ледащо! Як ти смiла панночку гнiвити? Я тебе на Сибiрю зашлю! Я тебе з свiту зжену!

      А панночку вмовляє:

      – Не плач, не плач, янголяточко моє: слiз твоїх вона не годна! Ще занедужаєш, боже борони, чого! Бач, рученьки холоднiсiнькi. Буде-бо вже, буде! Нащо сама берешся? Менi внось, що тобi не вгодно.

      – А тобi, ледащице (знов свариться на мене), – а тобi буде!..

      Та й не-знаю, як ще другої бiди вбiгла, що мене не бито. Мабуть, того, що вже дуже була я слаба, – так панi тiльки ногою мене СКАЧАТЬ