Останній гетьман. Погоня. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Двоє поліціянтів підвели з одних саней чоловіка й під руки звели на поміст. Був він у лисячій шубі, короткій перуці, ярмулці. Пониклий, але спокійний. Олексій впізнав у ньому Остермана. З натовпу на ешафот піднявся чоловік у чорнім кожусі, дістав з-за вилоги чорної шинелі папір і прочитав, що судова комісія засудила колишнього віце-канцлера на колесування. Колесо грізно стриміло в правому кутку ешафота. Остерман слухав присуд, то похитуючи головою, то зводячи очі догори. Олексій зрозумів, що це карають біронівців-леопольдівців, попередніх правителів. Йому не хотілося дивитися на катування. Але податися назад було ніяк. В цю мить з натовпу на ешафот вийшов інший чоловік, теж у чорному, потираючи змерзлу щоку, дістав папір і прочитав, що ім’ям імператриці до Остермана виявлена велика милість: колесування замінено відсіканням голови. Остерман похитав головою – Олексієві здалося, що вона ось зараз відпаде сама, – мовчки заклав руки за спину. Кат зняв з нього перуку, розстібнув сорочку, Остерман став навколішки й поклав голову на дубову колоду. Кат поплював на долоні й зняв сокиру. Та в цей час з того самого натовпу на поміст вийшов третій чоловік у чорному й прочитав, що велінням милосердної імператриці Остерману замінено відсікання голови засланням до Сибіру. Натовп заревів. Натовп жадав крові, він знудьгувався за нею. Він звик до неї. Не так давно Великий Петро власноручно відрубав у Москві на Червоній площі голови понад вісімдесятьом стрільцям. Оце цар! Оце правитель! І чого вони прийшли мерзнути на морозі? А Олексієві було жарко. Жаска грудка розсипалася в грудях і покотилася до горла. Незважаючи ні на що, втиснувся поміж двох купців і, працюючи ліктями, пробирався назад. Уже потилицею почув смертний присуд Мініху й таке саме милосердя – заслання до Сибіру.

      «Ліза, Лізочка, – шепотів поспішаючи. – Яка ти добра, мила».

      Захеканий, спітнілий прибіг у палац.

      Єлизавета пізно встала і, як і першого разу, коли його покликали до неї, була в будуарі. Він кинув кожуха на штофний диван, відштовхнувши двох камердинерів – дужий-бо, – вбіг до будуару. Впав на коліна біля цариці, припав головою до її колін.

      – Лізонько, – забувши, що не сам, що слухають камеристки, з хвилюванням проказав: – Лізонько, яка ти добра, яка милосердна, ангел мій. Я був на Васильєвському, бачив, як за твоїм велінням помилували Остермана й Мініха.

      – То – злочинці, вороги імперії.

      – Тим більше, що ти милуєш ворогів. На небі ангели моляться за тебе.

      – Ти куди шпилиш?! – до камеристки. І вже до Олексія: – А як мався Остерман?

      Олексій не одразу зрозумів, про що в нього запитувала імператриця. А тоді здогадався й здивувався сам.

      – Був спокійний. Тільки очі тримав до неба.

      – То я наказала, щоб перед карою його тихенько попередили, що смерті не буде. Щоб не вхопив удар.

      – Твоє милосердя не має меж. – І цілував руки, коліна.

      – Встань, Олексію. І знай: я наказала підготувати указ про скасування смертної кари в імперії.

СКАЧАТЬ