Останній гетьман. Погоня. Юрій Мушкетик
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Останній гетьман. Погоня - Юрій Мушкетик страница 12

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      В Козельці, на річці Остер, уже на них чекав будинок, у якому розмістилася цариця з усім вищим почтом. Будинок невеликий, але зроблений дуже доладно, навіть вишукано: шість колон парадного входу й по дві біля бічних – дубові, одполіровані до блиску, а потім пофарбовані білою фарбою, і сам будинок білий, чепурний, за ним з горба простиралася широка долина з Остром і крайкою лісу на овиді.

      Обоз, обслуга розташувалися на луках, які тягнулися майже до самої Десни.

      Наступного дня, в неділю, Єлизавета захотіла подивитися на Олексієве село Лемеші. До нього їх примчала запряжена двома сірими в яблуках рисаками карета. Єлизавета вийшла з карети й пішла вулицею. Олексій ступав поруч. На нього ринули спогади, він розчулився, рознервувався, то забігав наперед Єлизавети, то відставав. Підійшли до церкви. На паперті сиділа тільки одна старчиха, Гопченчиха, світила більмом лівого ока, висхла, обличчя в зморшках, одежина благенька, але чиста, в акуратних латках. Вона стала на коліна, вклонилася до землі:

      – Храни тебе, матінко-царице, довгії літа, нехай килимом стелеться тобі під ноги наша земля, нехай ніколи не заходить над тобою сонце.

      – Як гарно, – мовила Єлизавета. – Навіть наші придворні лестивці не вміють так.

      – Це від щирого серця, – Олексій.

      – Дай милостиню, – звеліла скарбнику й, бачачи, що той непевно длубається в калитці, мовила: – П’ятірку дай.

      Скарбник невдоволено вийняв асигнацію.

      – Це ж… пара волів.

      – Не твоїх.

      Коли Єлизавета переступила поріг церкви, Олексій нагнувся до старчихи:

      – Бабо Оришко, беріть у руку гроші і швидко йдіть додому, не зупиняючись.

      Церква була бідненька. Горіло тільки з півдесятка свічок, інші засвічував паламар. Він і шепнув Олексієві: «До вінчання». До Єлизавети підійшов попик, благословляв, клав глибокі поклони.

      – Це ти тут співав?

      – Тут. І в сусідньому селі Чемері, – і заусміхався, і аж плеснув у долоні. Й був схожий на кабешного хлопчика, й таким їй подобався особливо.

      – Дай двісті рублів на храм.

      У скарбника аж затрусилися руки, проте гроші дістав. Потім Олексій водив її по селу. Як верталися, зустріли весілля. Чинне, без вереску перезви, без п’яних гуків. Весілля зупинилося посеред дороги, наперед вийшов сивовусий, в новій чумарці козак, поблагословив царицю. З-за його спини виткнувся низенький мужичок з тацею, на якій пляшка та чарка.

      – Випийте, матінко, за здоров’я молодих.

      На нього зацитькали, тягнули за поли свити, де ж таки, цариця буде пити посеред дороги сільську горілку, він зґрасувався, подався назад, але Єлизавета ступила вперед, узяла чарку. Промовила урочисто:

      – Щастя, добра, многії літа. – І вихилила всю.

      Минули управу – нову хату під очеретом, і тут назустріч Єлизаветі та Олексієві з вулички виступила молодиця й зупинилася як укопана. СКАЧАТЬ