Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Тремтячою рукою Ірина відкрила коробочку. Витягла пластинку з таблетками – двох бракувало.

      – Кардофібрат! – демон тріумфував. – Дві таблетки! Від зміни препарату могло статися запаморочення! Потьмарення! Сварка ні до чого: вона просто невдало поміняла ліки! І невчасно сіла за кермо! Скажи дівчині: вона не винна, причина в тому…

      – Але протягом останнього місяця вона ніяких ліків не приймала, – сказала Катя, не чуючи його. – Тільки валер'янку.

      Ірина вперше побачила розчарування на обличчі демона. Не просте розчарування – тугу.

      – А яка гарна версія, – сказав він тихо.

      – Це точно? – Ірина строго глянула на Катю. – Може, вона з'їла ці дві таблетки, а тобі не сказала?

      – Вона цю коробку взагалі сто років не відкривала, – твердо відповіла дівчина. – Свої ліки носила при собі.

      Демон відійшов у дальній кінець кухні. Вигляд у нього був пригнічений. Спостерігаючи за ним краєм ока, Ірина вперше поставила собі запитання: а йому яке діло до цієї Каті? Він начебто не знав її до вчора, не знав її імені, гадки не мав, хто така.

      «Це не демон, – сказала вона собі, перевівши погляд на клейончасту скатертину. Це, найпевніше, моя душевна хвороба…

      Але яке діло моїй душевній хворобі до цієї дурної дівки з її свекрухою, дачею, шмарклями, з її собакою?!»

      – Ну от, – знов почала Катя, – вона поїхала, я пішла до себе й двері зачинила. Наділа навушники… а тут, як на зло, у плеєрі сів акумулятор. Я лягла, заплющила очі й чула, як вона поїхала… Потім вона повернулася, хвилин через п'ятнадцять… Заганяти машину не стала, зайшла, вийшла і знов поїхала.

      – А навіщо вона поверталася? – для порядку запитала Ірина.

      Катя байдужо знизала плечима:

      – Забула щось. Мало чого.

      Демон знову оживився:

      – Що? Що вона могла забути?

      Задзвонив телефон в Ірининій кишені. Знову викликала Віка; з незворушним лицем Ірина натиснула відбій.

      «Ну – зорієнтуйся, подумки зверталася вона до Віки. – Ну зрозумій, що сталося. Ну допоможи мені якось… Не знаю як… Тільки не надзвонюй мені, будь ласка, бо він усе зрозуміє і я ненароком виколю собі око…»

      – Вона врізалась у стовп, – ледь чутно сказала Катя. – Але лікарі казали, що серце зупинилося раніше…

      «Ми в глухому куті, – подумала Ірина. – Ну, знаю я, як загинула її свекруха. Ну, знаю, що дівчинка себе звинувачує… Що ж робити?»

      Вона примружила повіки, питаючи поради в натхнення. Демон стояв біля вікна веранди, його довга фігура виразно темніла проти світла…

      – Бачу! – Ірина вказала пальцем демонові в груди. – Бачу!

      Демон, здається, здригнувся й позадкував.

      – Що? – злякалася Катя.

      – Бачу її примару! – натхненно віщала Ірина. – Вона тут! Вона прийшла до тебе… Зараз я з нею поговорю! Як її ім'я й по батькові?

      Катя мовчала цілу секунду.

      – Припиніть, – сказала нарешті. СКАЧАТЬ