Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Джина раптом зірвалася з місця й рвонула через сквер у напрямі до будинку. Катя схопилася, похолонувши – там поруч вулиця, рух, транспорт… І наступної секунди побачила Макса: він вилазив з машини, припаркованої на узбіччі.

      Засмикався в кишені телефон, але Катя бачила Макса – і він нікому не телефонував. Він гладив Джину, яка стрибала йому на груди, мов божевільна; Катя натисла «відбій» і, слухаючи, як калатає серце, покрокувала назустріч коханому – досі до болю любому! – чоловікові.

      – Вона не відповідає, – в розпачі Ірина боялась дивитися на демона. – Що, як вона… ну… не відповість? Вимкне телефон?

      – Дуже погано, – зауважив демон. – Дуже-дуже погано. Тоді ти помреш, Ірино.

      Каті хотілося його обійняти, і це було б природно, і вона готова була його обійняти – проте останньої миті злякалась. Якщо вона обійме Макса, а той не підведе рук і стоятиме, чужий… Даючи цим зрозуміти, які недоречні ці ніжності… Тоді Катя не зможе сказати йому того, що давно збиралася.

      Тому вона зупинилася за крок од нього, затамувавши подих, усміхаючись так, що тріскалися губи:

      – Привіт… Як добре, що ти приїхав! Піднімемось?

      – Вибач, я на хвилину, – він не здався роздратованим, але й тепла в його голосі не було. – У мене нарада через годину в іншому кінці міста… Я просто подумав, що ці дзвінки затяглись і нам треба нормально поговорити.

      – Так, – сказала Катя.

      Він слово в слово повторював те, що вона сама йому говорила – але в його вустах слова не давали надії. Навпаки – слова були, наче замкнені двері.

      Засмикався в кишені телефон. Хтось наполегливо намагався додзвонитись; Катя знову дала відбій. Ех, треба було заздалегідь вимкнути мобілку.

      Вони сіли на лаву; Джина крутилася поруч. Свята собака була щаслива бачити Макса, свого, рідного, звичного; Джина, мабуть, думала, що він повернувся з відрядження чи з тривалої відпустки.

      – Я дуже рада тебе бачити, – сказала Катя.

      Макс ледь розтяг губи:

      – Ти схудла.

      – Спасибі, – сказала Катя.

      – Але тобі не треба більше худнути. У тебе синці під очима.

      – Я просто втомилася, – сказала Катя й подивилася на нього знизу вгору: – Максе… Річ у тім, що… я була у відьми.

      Слова вирвалися самі собою. Катя навіть сама злякалась. Але Макс, який наперед знав усі можливі слова, здивувався, випав із чемної шкаралупи:

      – Де?!

      – У відьми, – Катя всміхалась. – У справі. Я хотіла писати нарис, для Міли, ну, ти знаєш…

      – І що? – Макс насупився.

      – І відьма мені розповіла про все наше життя, – Каті раптом захотілося прикрасити. – Все-все, як ми були щасливі, і як ми розійшлись, і що між нами стоїть жінка, і що ця жінка… твоя мама…

      Вона майже одразу зрозуміла, СКАЧАТЬ