Добрий ангел смерті. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      Спочатку я просто прогулювався, придивляючись до акуратного шрифту пам’ятників. Потім мені довелося заглибитись у вузькі стежки між огорожами. Кладовище це розташовувалося на пагорбі, а його природною межею з одного боку був різкий спуск до лісового озера. Я методично прочісував прізвища пам’ятників і надгробків, поки майже на самому краю кладовища перед схилом не виявив знайомого прізвища, недбало написаного на залізній табличці, одягненій на зварений залізний хрест, пофарбований сріблянкою. Бідність могили мене спершу здивувала, проте, присівши на лавочку біля сусідньої огорожки, слухаючи зозулю, що відраховувала невідомо кому залишок життя, я природно прийшов до думки, що чоловікові, який захоплювався все життя філософією, мармур пам’ятників мав бути чужий. Він, можливо, і хреста не хотів би. Але хрест, скоріше за все, поставили друзі. Родичі зазвичай більше піклуються про своїх небіжчиків – за небіжчика не мусить бути соромно, – а то що ж це: у якогось Босоноженка цілий монумент із бронзовими літерами, а чим наш гірший…

      Ось із такими міркуваннями посидівши там хвилин п’ятнадцять, я вже іншими очима подивився на могилу – подивився на неї, як на сейф, який треба якось відкрити. І зрозумів, що для кожної роботи є свої фахівці. Які мені потрібні спеціалісти, я теж зрозумів – звичайно, не гробокопи – ті й коштують дуже дорого, та й закласти можуть, адже справа, яку я задумав, навряд чи була законною. А тому треба було шукати бомжів, які ще не повністю спились, і дві лопати. І копати доведеться вночі, в чому теж є свій містичний шарм. Але на майбутню справу я дивився без всякого страху і сумніву – мною рухала пристрасть до розкриття таємниці. Я був готовий ризикувати й одночасно відчував, що взагалі-то ніякого ризику в цій справі немає. Якщо зараз усім наплювати на живих, то чому хтось турбуватиметься про якогось мертвого, якого дістануть на кілька хвилин лише для того, щоб поправити його голову, підкласти під неї що-небудь м’якше, ніж рукопис.

      4

      У ніч із середи на четвер я знову був на кладовищі, тільки цього разу в теплій компанії, яка одначе вселяла деякі побоювання. Двох бомжів я знайшов на вокзалі й пообіцяв кожному в кінці роботи на дві пляшки горілки. І ось тепер вони з лопатами ходили навколо могилки, пристосовуючись або шукаючи особливого натхнення.

      – Так шо ти там знайти хочеш? – все допитувався один із них, кремезний із синюватим обличчям. Звали його Жора, і будь-який його погляд супроводжувала напружена неприємна посмішка.

      – Я ж сказав, папери там у нього під головою…

      Жора хмикнув і зробив перший копок. Тут же з іншого боку взявся за держак лопати його колега по вокзалу Сеня – теж невисокий худорлявий чоловічок років сорока.

      Вони відкидали землю на стежку, що пролягала між могилою Гершовича й огорожею сусідньої, більш доглянутої могили. Купа землі росла. Низьке синє небо дихало теплом, і якісь птахи кричали час від часу уривчасто і глухо.

      Після декількох перекурів мовчазні землекопи працювали СКАЧАТЬ