Добрий ангел смерті. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ І не думайте, що я з розуму вижив! Був би зараз живий Гершович – він би вам за п’ять хвилин усе пояснив!

      – Ну а рукописи якісь цього Гершовича залишилися? – з надією запитав я.

      – Рукописи? Був один рукопис і лист у нім… – Старий закивав у такт власним словам. – Ми із Львовичем рукопис йому в труну під голову поклали…

      – І не читали?

      – Ні. Він так попросив. Він нам багато розповідав, все, про що думав, розповідав. І лист цей ми бачили. У листі й говорилося про це, про заритий… Самого Шевченка лист, із Мангишлаку… Може, через листи його вбили?! Адже тієї ночі, а це був шістдесят сьомий рік, коли його вбили, хтось і в квартиру його залазив. Кришталеву вазу вкрали, перевернули все догори дном… А теку не знайшли! Він її у Грицька, чоловіка своєї сестри, ховав. Це вже потім ми її у Грицька взяли і йому в труну під голову поклали.

      – У Григорія Марковича?

      – Ну так! – Очі у старого Клима раптом загорілись. – Так ви Григорія Марковича родич?

      – Так нічий я не родич! Мені просто цікаво.

      – Ну, за «просто цікаво», юначе, можна дорого заплатити! Останню фразу старого я пропустив повз вуха.

      Туман навколо моїх думок трохи розсіявся. Перший виявлений зв’язок між покійним Гершовичем і Григорієм Марковичем, який відбув до Ізраїлю, підбила мою цікавість.

      – Я б продав вам цю книжку? – з якоюсь дивною інтонацією мовив раптом старий. – Акваріуми я вже продав, залишилося зовсім небагато тут… – і він озирнувся на всі боки.

      – Книжку? – перепитав я. – Ви що, їдете?

      – Ні, йду… Не зараз, звичайно… Трохи пізніше. Пам’ятаєте, як Толстой помер?

      Я кивнув.

      – Я його люблю… – сказав старий. – Читав його багато разів, хотів навчитись у нього життя, але не вийшло… Так хоч смерті у нього навчуся. Чудова у нього була смерть… Хіба не так? Я піду звідси до Конотопа. Так, щоб не дійти… Ви мене розумієте?

      Я випив другу склянку вина, але «сухар» був слабенький, щоб допомогти мені розставити ці фрагменти минулого по своїх місцях і склеїти їх, як античну амфору. Ні, звичайно, я розумів, що всі ці люди, яких представляв зараз як своєрідний депутат старий Клим, були звихнутими шістдесятниками, шукачами сенсу в літературі та філософії в житті. Мені, представнику іншого покоління, було важкувато говорити з ним. Ми вживали одні й ті ж слова, але він надавав цим словам явно більше сенсу, ніж я. Думаю, що тільки вино ми з ним сприймали однаково. Вино з однієї пляшки не могло бути різним у двох склянках.

      Старий дістав із книжкової шафи карту України й показав масну лінію, яка бігла вздовж позначеної залізниці. «Ось тут я піду», – говорив він, ведучи пальцем по своїй лінії й зупиняючи палець щоразу, коли доходив до чергової залізничної станції.

      У якусь мить я відчув, що старий мене перевантажив. Я записав його телефон і пообіцяв у найближчі дні пригостити вином у себе в новій квартирі.

      – Ну а книжку хочете купити? – запитав він іще раз наостанок, коли я вже підійшов до дверей.

СКАЧАТЬ