Рожева Миша. Віктор Єрофєєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Клубочок перетнув нам дорогу. Ми мало не врізалися в нього і різко зупинилися – мотор заглух. Замість того, щоб злякатися, він заговорив скоромовкою:

      – Одного разу я подумав, на що схожий автор прози, так? І мені здалося: на рожеву мишу. Істота дивна, цікава, безстрашна і полохлива, завжди на межі паніки і правди, зради і вірності.

      – Наклеп! – скривилася Рожева Миша.

      – А рожевий колір тому, – тривала скоромовка, як ні в чому не бувало, – що таких мишей не буває…

      – Як не буває? А я? – здивувалася Миша.

      – … і я вирішив, – торочив Клубочок Слів, – написати про рожеву мишу книгу, тобто в загальному про самого себе. І ось що вийшло: книжка про мінливість краси і потворності, висока серія і покопатися ти… ти… ти…

      – Повіяв вітер, і останні слова зовсім зіпсувалися, – сказала я, сумно дивлячись услід Клубочку Слів.

      – Я буду з тобою судитися! – люто погрозила Миша кулаком у бік Клубочка Слів. У неї з рота навіть вилетіла слина сказу.

      Шофер, проклинаючи все на світі, насилу завів мотор, і ми поїхали далі.

      – І як же ви тут живете? – поцікавився Клоп у таксиста, бачачи муки Миші й бажаючи змінити тему.

      – Ми не живемо, – покосився таксист на Клопа, – а потопаємо у вічності.

      – А чому, вибачте, у вас іржава машина?

      – Тому що ми потопаємо у вічності, – ображено відповів шофер.

      За проїзд до центру міста він взяв із нас сімнадцять дірок, але Матіас додав йому ще пару дірок за мимоволі завдану образу.

      – Але як ми знайдемо наших батьків? – вилазячи з машини, сказала Маринка. – Тут стільки людей!

      Розділ 3

      ГОТЕЛЬ «МОРЗІРКА»

      – Не тільки людей! – видивлялася по сторонах Діана.

      По центру міста йшли, їхали, над центром міста летіли, кружляли, ширяли всілякі тварі. Крім людей, було багато гібридів. Риби, схожі на людей, і люди, схожі на змій, людиноподібні жаби, вовкисобаки. Сурмили, задерши хоботи, слони. Було шумно, як на турецькому базарі. Шмигали крокодили. Скакали верблюди. Траплялися маленькі і напівмаленькі тварини: кроти, хом’яки, козенята… Проїхали макаки в шоломах на спортивних мотоциклах. Зустрічалися рідкісні тварини. На перехресті, наприклад, ми побачили сімейство медоїда. Медоїди – зухвалі. На наших очах батько-медоїд відібрав у леопарда авоську з купленим у крамниці м’ясом.

      – Для початку знімемо готель, – сказала Рожева Миша. – Раз у вас є місцеві діри…

      – Трохи, але є, – уточнив ощадливий Матіас.

      – Це дуже небезпечне місто, – сказала Рожева Миша. – Воно не призначене для туризму. Тут не люблять тих, хто, як ви, потрапили сюди без запрошення від місцевого начальства.

      – Взагалі-то, – заперечив Едвард, – місто спочатку було задумане, як райське місце.

      – Так, СКАЧАТЬ