Рожева Миша. Віктор Єрофєєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з вас тридцять п’ять дірок! – безапеляційно заявила Піпа, побачивши, що ми забарилися.

      – Прошу вас, тридцять п’ять дірочок! – Матіас із готовністю вийняв з кишені купюру вартістю якраз у тридцять п’ять дірок.

      Квитанції від Піпи ми так і не дочекалися.

      – Відразу видно, що Дно! – процідила крізь зуби Рожева Миша.

      Розділ 2

      КЛУБОК СЛІВ

      Ми вийшли з митної зони. На портовій площі пролунали оплески. Нас зустрічала юрба десь у двісті чоловік. На нас надягли пахучі вінки, як на Гавайських островах, і видали пластмасові пакети з подарунками.

      – Це тут така традиція, – сказала Миша, – зустрічати утопельників вінками і подарунками. Натовп підставний – із жебраківбюджетників. Посміхайтеся і дякуйте. Подарунки так собі, – пошепки додала вона. – Як на шкільній новорічній ялинці!

      Ми подякували натовп за шоколадки і печеньки і рушили до стоянки таксі. На нас дивилося здалеку велике, біле, як цукор, місто. Воно притягувало нас своїм ясним поглядом. Воно було обнесене старим дерев’яним частоколом. Тин гнив по обидва боки піщаної дороги, по якій ми йшли до стоянки таксі. Такі тини бувають у Росії в мертвих селах. Раптом я з жахом помітила, що на верхівках частоколу нанизані людські голови. Там, де голів не було, висіли перевернуті догори дном бідони, глиняні горщики, емальовані тази. Голів же було більше, аніж горщиків.

      – Що це? – притулилася я до Матіаса.

      – З лівого боку дороги, – сказав він, – нанизані голови нещасних, які намагалися звідси бігти назад на Землю.

      – А з правого?

      – Праворуч голови тих, кого не пустили в біле місто, тому що вони були дуже вже неприємними. Їм відрубали голови і повісили тут до того часу, поки вони не перетворяться на голі черепи. Тоді їх розітруть на борошно і посиплють ним доріжки в центральному міському парку. А ось і нещодавно страчена голова…

      Голова корчила нам пики.

      – Стривайте, та це ж думська депутатка Юля! – вигукнула Маринка.

      – Вона тут, видно, нікому не знадобилася, – зауважив Клоп. Депутатка Юля показала йому синій обкладений язик.

      – Прощавай, депутатко Юлю! А раптом я зустріну на колах голови моїх батьків? – злякалася я.

      – Ні, – твердо сказала Рожева Миша. – Їх треба шукати серед жителів Цар-Дна.

      На стоянці таксі ми завантажилися у великий, розбитий, іржавий лімузин. Нашим водієм був темношкірий хлопець, у минулому житті вихідець з Пуерто-Ріко.

      – Куди вам?

      – У центр!

      Водій виявився говірким. Він зізнався, що на Землі теж був таксистом, працював у Нью-Йорку. Різниця між Землею і Дном здавалася йому незначною, як, утім, і для багатьох інших простих людей.

      Ми виїхали на курну асфальтову дорогу, що веде в місто. Буквально через кілометр ми побачили, як по дорозі котиться велика галаслива куля. Таксист пригальмував: кулю неможливо було об’їхати. Куля була схожий на перекотиполе в людський зріст. Як з’ясувалося, це був Клубок Слів.

      Ми повільно СКАЧАТЬ