Орлі, син Орлика. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ти двічі відвідував аптеку пані Зоненфельд, тепер збираєшся туди утретє.

      – Ну то що ж у тому дивного?

      – Тим не менш, тим не менш…

      – Я лікар – вона аптекарка…

      – Ти відвідував її заклад особисто. По-перше, можна було послати когось із твоїх помічників… Сподіваюся, у тебе, дохтуре, є помічники?

      – Звісно, є. Проте коли йдеться про здоров'я Її Імператорської Величності, можна й особисто поклопотатися…

      – Ти хочеш сказати, що то є надто важливо?

      – Так. А ви хіба не вважаєте, що…

      – Ну, припустимо. Але ж по-друге, можна було викликати пані Зоненфельд до палацу. Навіщо ж тобі самому?..

      – Я працюю при особі Її Імператорської Величності нещодавно, зараз обираю постачальника ліків, тому й хотів особисто пересвідчитися, як виглядає заклад пані Зоненфельд.

      – А що, жабоїде, маєш якісь сумніви?

      – Ні-ні, не те щоб сумніви, але…

      – Що ж тоді?

      – Пані Зоненфельд – чесна удовиця, її заклад користується доброю репутацією. Проте коли йдеться про августійшу персону, самої лише словесної інформації замало. Треба перевірити все на місці, причому особисто. Ви мусите мене зрозуміти… хоч би в силу самих ваших службових обов'язків.

      – Ти на що натякаєш, дохтуре?

      – А хоч би на теперішню перевірку.

      Слідчий зітхнув, зробив вигляд, нібито вже вкотре перечитав написане у рецептах, потім запитав:

      – А може, ти того?..

      – Що саме? – не зрозумів лікар.

      – Може, тебе вабить не заклад пані Зоненфельд, а сама його господиня, еге ж?

      – Ну, знаєте!.. – Ле-Клерк мимоволі всміхнувся.

      – Знаю, жабоїде, знаю. Ти холостий – вона удовиця. Ти лікар – вона аптекарка. Спільні інтереси, спільні почуття… Еге ж?

      – Мої особисті почуття нікого іншого не стосуються, окрім мене самого, – з достоїнством відповів Ле-Клерк.

      – А от і помиляєшся, дохтуре. Коли йдеться про Її Імператорську Величність – стосуються.

      – Наскільки я зрозумів, ви запитували, чи належу я до якоїсь ложі прусських масонів?

      – А що, ти нарешті зізнаєшся?.. – пожвавішав слідчий.

      – У такому разі врахуйте: я – француз, пані Зоненфельд – австрійка. Франція, Австрія і Росія разом воюють проти Пруссії. То ви навіть після цього хочете сказати, що я – прусський масон?!

      Слідчий промовчав.

      – Тим паче, пані Зоненфельд – жінка. Наскільки я знаю, серед масонів жінок немає.

      – Звідки тобі це відомо? – слідчий так і прикипів очима до Ле-Клерка.

      – Бо масонів називають «вільними каменярами», тоді як про «каменярок» я ніколи й нічого не чув. А ви чули бодай щось?..

      У такому ж дусі суперечка тривала ще з півгодини. Нарешті слідчий не витримав і відпустив Ле-Клерка. Справді, а як іще він міг вчинити – не залишати ж Її Імператорську Величність без ліків від жахливої мігрені!.. Вона ж дійсно могла розсердитися СКАЧАТЬ