Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Зачарована Десна (збірник) - Олександр Довженко страница 24
Название: Зачарована Десна (збірник)
Автор: Олександр Довженко
Жанр: Драматургия
isbn: 978-966-03-5448-7
isbn:
Селяне одразу впізнають конспіраторів, але прикидаються, що не взнають.
Був настрій вичікувальний. Зараз всі селяне проти німців.
Дезертир:
– Так, був проти. А зараз оце хату, жінку, дітей спалю – і в ліс.
Гості на Різдво. Розмова дезертирів.
Голод. Гине Харків. Населення тікає од голоду.
Нелюдські умови життя військовополонених. У яму їм кидають дохлу коняку. Вони розривають її зубами на шматки.
Повішені падають з петель і розбиваються, як мармурові статуї.
Показали паліїв, що палять українські села.
І розстрілюють людей.
Дід Біличенко, що під час бою розстріляв багато німців, і вмер ще Левко Цар.
– Що дивізія? Дивізія – це на раз пообідать.
У Чернігові божевільні на вулиці під час обстрілу – і регочуть. Один грає на роялі на пожарищі. Розлетівся будинок. Чудом лишився рояль. Сидить божевільний і грає щось веселе: «І шумить, і гуде, дрібен дощик іде», – приспівує і регоче.
– І сміх, і гріх.
– Ну й смійтеся. А я зроду не сміявся і сміятися не збираюсь. І не співав. Зараз треба соціалізм будувати, а не сміятись.
– Ну якщо він такий, так хай він згорить, або краще мені здохнути, щоб хоч не бачити його.
– Будь ласка. Вольному воля, а я завжди говорю серйозно. Я людина серйозна. Я ніколи в житті не сміявся. І мені противно дивитися, коли люди сміються.
– А ми ото дурні все сміємося та плачем.
Велика і надзвичайна тема – українська жінка і війна. Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена.
Коло Запоріжжя німці посилали по воду голих жінок до Дніпра, щоб наші не стріляли (можна показати цю потрясаючу сцену).
1942
6/ІІІ [19]42
Ворошиловград
Дід Біличенко – герой – Левко Цар. Умирає героєм. Слова про те, як він став безсмертним.
Німець ґвалтував жінку. Вона одбивалася до останнього. Вона була вже майже голою. Вона уже була під насильником, і все ж він не мгг її взяти. Тоді він застрілив її в лоб з револьвера і зґвалтував її мертву…
Так його було застигнуто і вбито.
Замучені, зганьблені, голодні, нещасні жінки плакали, цілували наших бійців, цілували все, що було на них, цілували зброю, припадали до холодних танків на снігу і поливали їх горючими сльозами. І на все це не можна було нікому дивитися без сліз. Радість і горе. То сльози наших матерів, нашої розтерзаної многостраждальної України.
Допит начальника партизанського загону:
– Комуніст?
– Нічого не скажу.
– Скажеш!
– Ні.
– Ми тебе будемо катувати, обрубаєм руки, виколемо очі і т. д.
– Не скажу.
Не сказав ні слова.
Остап СКАЧАТЬ