Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ куратором яких він був у міністерстві культури. Віддамо належне інтуїції Олександра Петровича: він увесь цей комплекс побачив у стадії «молочно-воскової стиглості» – як у воду дивився! Лише не міг передбачити, що подібний міністр оселиться, умовно кажучи, в його власній квартирі. Провінціалізм вів переможний наступ на український мистецький авангард. В цьому наступі провінціалізм реквізував квартиру свого класового ворога, як за часів Щорса. А тепер ще й загубив архів Довженка.

      Коли Олександр Петрович записував у «Щоденникові»: «невдащна наша історія», – він не міг і уявити, якої метаморфози зазнають його творчість, ім'я в «країні навпаки». Та після «України в огні» він твердо знав, що потрібно бути обережним, украй обережним. Найстрашніші нагінки можуть спіткати митця, що щиро любить край свого дитинства. І кіноповість «Зачарована Десна» він писав «у стіл», не для видавництва! Як самвидав, для найближчого кола друзів. Після всіх провалів, драм, трагедій, після злету, страху й обов'язкового для генія падіння, після страшних поневірянь від кордону на заході до кордону на південному сході Туркменії – хресна дорога Довженка неодмінно мала повернути його до дитинства. Воно йому з'явилось, як пам'ятаєте, 5 квітня 1942 року. І відтоді упродовж чотирнадцяти (!) років Олександр Довженко все поринав у нехитрі спогади свого дитинства.

      Письменник створив апологію рідного краю, Землі Обітованої. Він подав власну версію Біблії, де в народних поняттях твердь, космос і хаос віднаходили хоч і складне, та все ж гармонійне вирішення через уяву хлопчика, який у зрілому віці згадував дитинство, як рай. У тому раю (Сіверська земля) все було для щастя. Окрім… самого щастя. Щастя в Україні – одвічний недорід. Однак нова хвиля спогадів силою владного прибою таки переконувала, що жити в такому краї, бачити його заповітну красу – і є щасливою місією людини, що народилася на світ, аби оту красу осягнути й передати нащадкам. Образи виникали чудом збереженого алгоритму дитячих вражень. Ви, читачу, зараз упізнаєте один із таких «наскрізних» образів.

      «Дід любив спати під дубом. Перед тим, як заснути, він довго і якось так лагідно зазіхав, ніби прощаючи світу всі його пустощі, і розказував косарям про молоді свої літа, про чумацтво, про те, як колись все було не так. Все було краще. Річки й озера були глибші, риба більша й смачніша, а вже грибів та ягід у лісі – не переносити, та й ліси були густіші, трави – вуж не пролізе, хіба тепер трави!» – Ну, звичайно, це образний перегук із тією купюрою з листа до Ю. Тимошенка. «А комарів було! – захоплювався спогадами дід. – Дихати нічим, повірите, та здорові, як ведмеді. А тепер хіба се комарі? Так, наче їх і нема зовсім… Або деркачі. То ж було як почнуть тобі деркати вночі, спати не можна, щоб мене Господь покарав. А зараз де-не-де тобі деркне. О, чуєте? Мабуть, вже й на їх перевід приходить… – Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в траві над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню деркацьку долю».

      Від часів Гоголя СКАЧАТЬ