Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Зачарована Десна (збірник) - Олександр Довженко страница 23

Название: Зачарована Десна (збірник)

Автор: Олександр Довженко

Издательство:

Жанр: Драматургия

Серия:

isbn: 978-966-03-5448-7

isbn:

СКАЧАТЬ в полум'ї воєнного лихоліття, крізь пустелю духовної порожнечі, в якій постійно перебував Довженко, він ніс свій хрест з єдиною метою, єдиною надією – допомогти українському народові віднайти духовну опору у власних силах.

      Такою фундаментальною опорою стала оспівана, опоетизована Земля його дитинства. З тієї розпуки (що війна, що мир – однаково біда і безліч жертв) митець вийшов на берег материзни духовно оновленим, сильним, дотепним і по-справжньому мудрим. Хресна дорога вивела його до вічного вогню любові – любові до України й усього святого, що Олександр Петрович Довженко носив у собі як українець.

* * *

      …Урочисто йшов оркестр. Грав марш «Гей, там на горі січ іде!» Як раптом: «Лягай! Вставай! Кругом! «Інтернаціонал», сучі сини! Вперед!» І що? Заграли, пішли… Здається, зупинились. А йшли, охрещені сучими синами втраченої, здавалось, навіки України.

      Господи, прости нас, ми всі були подібними у своїй ницій, рабській довготерплячості й покорі – йшли, більш як сім десятків років… Вперед? Назад! За цей час і риба геть зникла, й вчорашні гречкосії не мають сьогодні каші…

      «Господи, пошли мені сили!»

      У різні часи Тарас Шевченко в Петербурзі, Олександр Довженко в Москві, Василь Стус в пермській мерзлоті, напевно, повторювали у свою смертну годину це звертання. Ласка Божа їм однаково була потрібна, щоб оновлена Україна сприйняла їхнє повернення, як порозуміння з усіма сущими нашої Землі на рівні душі, як найцінніший національний спадок, який сприятиме зростанню нашої свідомості, вкоріненню національної ідеї, розвою всеосяжної загальнолюдської духовності.

      Роман Корогодський

      Щоденник

      1941-1956

* * *

      Перша записна книжка

      1941

      Обірвані, брудні, обморожені румунські й італійські полонені солдати кинулися на таких же жалюгідних німецьких полонених, і почалася бійка. Їх не можна було розняти. Це було видовище гидке і символічне.

      Люди дивилися на це з огидою, як на щось нелюдське, найогидніше.

      Горбаті німецькі солдати. Криві, тонкі, як глисти.

      Полонених німців били жінки, і наші конвоїри нічого не могли вдіяти. Спроба захистити ні до чого не привела. Жінки були злі і страшні. Це була сама ненависть.

      Полонені, яких били жінки і діти на пожарищі, мовчали. Вони знали, що давно вже заслужили всякої кари, не те що бійки.

      – …Я тільки зольдат…

      – От за це ми тебе і розстріляємо. Нам не потрібні солдати. Нам потрібні люди. Досить солдатів.

      Чим більше німці боялися населення, тим більш вони його нищили.

      Трагічний пафос відступу і жертв. Скот. Хліб. Нищення. Філософія нищення. Самогубство заводів-гігантів. Дніпрельстан. Вибух. Просьба будівника-директора не рвать.

      Телефонна СКАЧАТЬ