Мідний король. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – І пішов би звідси?

      – Так.

      – Якщо ти не маг, звідки все це знаєш? Ти мариш чужими словами. Може, ти зачаклований?

      – Ні. Я переписувач книжок.

      – Одне другому не шкодить, – завважив старий.

      – Хазяїн Агль, – сказав Розвіяр, – мало все волосся в себе не вирвав, коли мене веліли викинути. Я можу за три ночі переписати книгу, що коштує сто імператорських реалів! А він же купив мене за нещасних кілька монет, сам розповідав!

      – Себто ти раб?

      Розвіяр задумався.

      – Не знаю. Тепер хазяїн Агль думає, що я помер, а значить, я вільний…

      – Тільки мерці вільні, – старий розтягнув в усмішці чорні засмаглі губи. – Ми обидва мерці, синку. Радій.

      Розвіяр відкинувся на плаский теплий камінь і заплющив очі. Смачна вечеря ладно лежала в животі. Старий назвав його «синку», Розвіяр пам'ятав, що й давніше його так називали… Дуже давно…

      Можливо, мені сподобається бути мерцем, подумав Розвіяр і задрімав ненадовго – усього лише на декілька хвилин.

      А коли він розплющив очі, старий уже стояв, спершись босою ногою об камінь, і дивився на обрій з-під долоні. Напруга була в його позі, у натягу м'язів, навіть у рідкому волоссі та здибленій бороді: перше старий ніколи так не дивився.

      – Що там? – спитав Розвіяр.

      Невелике судно, гребне, чорне, підійшло дуже близько. Ніколи великий корабель не опинявся так близько від острова – напевно, галера була плоскодонною і не боялася підводного каміння.

      Розвіяр за наказом старого сховався в хатці й лежав не рухаючись. Він майже нічого не бачив, зате чув кожне слово.

      – Гей! – гукнув з води молодий хрипкуватий голос. – Маяче!

      – Чого тобі? – сварливо озвався старий.

      – Віддай гексеня. Дуже треба.

      Розвіяр замлів під склепінням із мушлі.

      – Якого? – гаркнув старий із ненавистю. – Греби звідси до Шуу в дулу!

      Людина на кораблі розсміялася:

      – Маяче, ти дурень. Баки-Баки обмовився в таверні, не сьогодні-завтра тут буде патруль. А Золотим не подобається, коли їх посилають до Шуу! Давай, мені гребець потрібен, у мене Череваня порснули в плавучій корчмі.

      Стало тихо. Сонце сідало в море, Розвіяр не міг його бачити, але за поблисками на воді, за кольором повітря відчував: сонце потонуло рівно наполовину.

      Старий мовчав. Плескалися хвилі біля берега.

      – Гей, Маяче, ти заснув?

      Плутаючись у просоленому ганчір'ї, Розвіяр вибрався з-під мушлі. Він не до кінця розумів, спадає на нього щастя чи біда, але не міг залишатися на місці. Майже біля самого берега похитувався темний корабель, він стояв до маяка кормою, розчепіривши весла, і здався Розвіяру схожим на чорного птаха – пластуна.

      На кормі, спершись ногою в барильце, височів молодий чорнобородий чоловік у СКАЧАТЬ