Мідний король. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ під підборіддям, сягнула губів. Потім ніздрів. Тоді Розвіяр пірнув і виринув, і знов пішов під воду з головою. Заборсався, не бажаючи здаватись, але майже одразу ж вибився з сили.

      Налетів вітер із моря. На краю зору хитнулося щось, на мить закривши тьмаві зірки. Розвіяр рвонувся: йому привидівся човен, зовсім близько, поряд!

      Величезне й темне, порожнє розгойдувалося на хвилях. Не човен; щось на кшталт круглого плоту з палкою посередині. Розвіяр кинувся до нього, заляскав по воді руками, розбиваючи віддзеркалення далеких вогнів і зір. Хотів ухопитися за край, але пальці зіслизнули. У відчаї, що вмирає так близько від спасіння, Розвіяр закричав й обіруч ухопився за дерев'яний край плавучої споруди.

      Навалився ліктем. Віддихнув. Тепер принаймні його не затягне так просто вглиб, море не заковтне його, не перетравить; сопучи й кашляючи, Розвіяр виповз на край плоту, немов драглистий слимак.

      Пліт хитнувся. Протилежний край піднявся над водою, а той, що на нього здерся хлопчик, пішов під воду. Розвіяр перебрався ближче до центру. Палю, що стирчала посередині дерев'яного кола, вивершував, як виявилося, круглий каганець із ґнотом і залишками олії.

      Розвіяр привалився до цієї палки спиною.

      Він не потоне. Він дочекається на цій штуці ранку, і тоді його підбере корабель… Хвилі м'яко погойдували дерев'яний круг, і здавалося, що він пливе кудись. «А може, мене винесе до берега?» – подумав Розвіяр і лизнув мокру долоню.

      Солона вода не тамувала спраги. Навпаки, стало гірше. Розвіяр обхопив себе за плечі, намагаючись зігрітися. Тепер, у пітьмі, Мірте сяяв у всій своїй пишноті – Розвіярові здавалося, що до нього лине музика, така тонка й ніжна, як буває тільки від струн під смичком.

      І в цю музику вплівся інший звук – розмірене ляскання. За кілька хвиль Розвіяр зрозумів, звідки воно долинало: чорний силует човна плив по залитій світлом воді. Човен був не гребний і не вітрильний – колісний. Гучніше за все були удари лопатей по воді, потім Розвіяр почув поскрипування вала й нерозбірливу пісеньку. Людина, що сиділа на кормі, тримала поперек колін довгу палку, і на кінці її то спалахувала, то згасала пелюстка вогню.

      – Не розумію я, красуне, – муркотіла людина, – не розумію я, красуне, де туди, де сюди, о-о-о… Хіба милування гаряче… ніколи, ніколи… хіба милування, туди, ніколи не сюди… Стій! Фру!

      Він форкнув, ляскання стихло, поскрипування, навпаки, погучнішало. Човен підійшов упритул до плоту, на якому сидів Розвіяр; людина підняла свою жердину, звелася на ноги – і раптом завмерла. За його спиною переливався вогнями Мірте, обличчя Розвіяр не міг роздивитись.

      – Гей! Ти хто? – спитала людина зі страхом. – Живий чи мрець?

      Розвіяр хотів відповісти, але замість цього гучно клацнув зубами. Людина в човні, хвилюючись, дістала звідкись закоптілий ліхтар, підкрутила коліщатко, і стало світліше.

      – Ти хто? – Чоловік у човні підняв ліхтар. – Здається, СКАЧАТЬ