Мідний король. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Вартівники, на відміну від сотника, перейнялись до Розвіяра повагою. Кривуля, який раніше не проминав нагоди підставити ногу, тепер приносив молоко з кухні, наливав Розвіяру кухоль і просив розповісти, «як усе було»; Розвіяр розповідав, не прикрашаючи ні на півслова.

      – З якого він спершу боку вдарив?

      – З правого. Обійшов мене зліва.

      – Ти тримав?

      – Тільки ледь витримав, щоб вийти з-під клинка. А так – хто ж його втримає, простіше зáмок на руках підняти…

      – Так. – Очі Кривулі затуманювались. – Вони… Я от собі думаю, якби ми з Тарі не побігли навзаводи, може, вони наших би хлопців не порубали? Може, ми їх… дарма так, га, малий?

      – Порубали б усіх, – щиросердо відповідав Розвіяр. – І мене б порубали, якби не вогнянка. Це ж нечесно – ці тварюки нападають двоє на одного, четверо, шестеро на одного.

      – Нечесно, – казав Кривуля, і обличчя його проясніло.

      Кривулю, на відміну від базікала Тарі, мучила гризота. Розвіяр полегшував її тягар, як умів, і казав від щирого серця. Кривуля відчував це – і навіть став заступатися за «малого» перед Браном.

      Тиждень за тижнем Розвіяр стояв у нічній варті, чистив відхожі місця, бігав за дрібними дорученнями – усе мовчки, не виявляючи незадоволення. Коли випадала вільна хвилина, брав арбалет і йшов на стрільбище тренуватись. Щоденне «механічне» життя втратило значення; Розвіяр ніби повернувся в ті часи, коли він з ранку до ночі вантажив каміння, возив грабарки або крутив свій коловорот. Тоді його свідомість відлітала геть, не турбуючись про закріпачене в рабстві тіло, і бродила в лісі з дитячих спогадів.

      Тепер у Розвіяра з’явилося багато нових тем для роздумів. Під замком, у глибокій шахті, лежало тіло звіруїна, що за життя був магом, і, мертве, охороняло замок.

      Розвіяру ввижалися скельні черв’яки, запряжені магічною волею чотириногої істоти в золотому мундирі. Як вони гризуть камінь, вибудовуючи в глибині гори зали та коридори, кімнати, сходи, колодязі для платформ-підіймачів. Як маг-звіруїн здіймає руки, і на вказівному пальці блищить бірюзовий камінь; як вилітає стріла з далекобійного лука і протинає чарівникові серце.

      Де був володар, коли мага вбили? Чи помстився він за друга, і коли помстився, то як? І головне – навіщо він показав Розвіяру мерця під горою? Він, який бачить наскрізь не тільки «маленького гекса», але й сотника Брана, і, певно, кожну людину в замку?

      Утомлені руки дрижали, утримуючи зведений арбалет. Розвіяр цілив і стріляв, і знов стріляв, і знов. Потім брав лук – найтугіший, який тільки знаходив у зброярні, і, відійшовши в дальній кінець коридора, стріляв у сутіні в ледь видну мішень.

      Одного разу стріла чиркнула по стелі, і Розвіяр нараз відчув свою безпорадність: замкнений у коридорі з далекобійним луком, як личинка вогнянки – в яйці. У камінній щілині «поправка на вітер» – безглузді слова; тут нема місця, щоб накреслити красиву, плавко вигнуту дугу, СКАЧАТЬ