Мідний король. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за четвертий поворот, за камінну гряду. Удатна мить найшла і минула. Розвіяр зрозумів, що запізнився: червонолиций знову був господарем становища.

      – Значить, це ти розбив шкаралупу, хлопче?

      Спокійний, навіть знудьгований голос. Вартівник давно знає відповідь на своє питання. Тягне час, зрозумів Розвіяр.

      – Ти їх бачив? Звіруїнів? Напівлюдей?

      Розвіяр мовчав.

      – Це звіруїни, – повторив вартівник наполегливо, буцімто Розвіяр сумнівався. – Ти звелів убити їх? Молодець. Ти кмітливий, добре зробив. Ми теж підстрелили двох… Їх було багато, дуже багато. Добре, що ти велів личинці їх убити.

      Він говорив, не спускаючи з Розвіяра очей, і точно чекав чогось. Чого?

      Свиснула стріла. Розвіяр упав; стріла ударила в камінь, мало не подряпавши вухо. Напевно, стрілець квапився. Знову свист, цюкає в камінь сталевий наконечник…

      Личинка вогнянки змаяла, прикриваючи Розвіяра. Її протнули дві або три стріли, не завдавши шкоди. Розвіяр скотився зі стежки в щілину між камінням – туди, де лежало друге яйце. Воно зовсім остигло; Розвіяр утиснувся в розколину, намагаючись зрозуміти, звідки стріляють. Схоже, били зусюди: стрільці оточили стежку, поки вартівник у сталевому нагруднику хвалив Розвіяра за кмітливість.

      Жити!

      Піднявши камінний уламок, він щосили ударив по другому яйцю. Шкаралупа тріснула – глухо, безживно, і розтрісла. У тріщині, завширшки в два пальці, показалася друга личинка – остигла, дохла.

      Яйця вогнянки треба зберігати у вогні… На повітрі вони остигають.

      – Охороня-ати! – верескнув Розвіяр, коли ще дві або три стріли вдарили в камінь поряд із головою. Вартівники били завісою, не бачачи цілі.

      Личинка повисла над ним, розгорнувши крила. Постріли припинились. Розвіяр сидів, забившись у щілину, мов комаха.

      Попереду три дні й три ночі.

* * *

      Сонце спустилося за гори, коли з’явився гінець із замку:

      – Звелено взяти живим.

      – Живим сам бери, – відповів незнайомий сварливий голос.

      – Іди, повтори це володарю! Звелено живим, у замок, тепер!

      – Мені самому життя миле!

      – Зажди, – утрутився начальник варти. – Гей, хлопче, подай голос. Чуєш?

      – Чу-ю, – хрипко вимовив Розвіяр.

      Дуже хотілося пити. Неподалік шумів струмочок. Личинка сиділа на камені над його головою – бридка, гаряча, димна. На Розвіяра летіли іскри, пропалювали стару сорочку, жалили шкіру.

      – Вийдеш – не зачепимо.

      Розвіяр мовчав.

      – Гей, бовдуре. Що робитимеш? Три дні й три ночі минуть… Що з тобою стане, ти подумав?

      – Не погрожуй, – сказав Розвіяр. – Нацькую.

      – Ах, то ти так…

      Зробилося тихо.

      – Наказ чули? – знудьгованим голосом спитав гінець.

      Начальник варти вилаявся.

      – Слухай, хлопче. СКАЧАТЬ