Мідний король. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з яйцями – Розвіяр страшно томився на спуску, хоча нагору здиратися, здавалося б, важче. Виснажував страх спіткнутись, пошкодити ношу, але не тільки це; яйця обрисами нагадували потворні чорні голови, і нелегко було бачити, як вони розгойдуються праворуч і ліворуч, на кінцях коромисла.

      Згинаючись під вагою ноші, ляпаючи по камінню зашкарублими п’ятами, він думав про інше, забував про роботу, «звільнювався». Тоді очі його замість камінної стежки бачили склепіння велетенського лісу, глухі закутки, де напнуте павутиння з застряглими в ньому пташиними скелетиками. Багатоярусні хащі, де під корінням і над корінням, у траві й у куширах, у переплетенні ліан, у коронах і під коронами, як під склепінням палацу, вирує вдень і вночі життя…

      На третьому повороті стежки – якщо рахувати згори – відкрився краєвид ущелини. Розвіяр щоразу тамував віддих, забачивши чорне провалля з білою піною потоку на дні і протилежну скельну стіну, де маяли стрічки водоспадів.

      – Агов! Годі ловити ґав!

      Розвіяр ступав далі, спустивши голову.

      На п’ятому повороті відкривався замок. Теж скеля, але з видовбаними ходами й галереями, балконами, вежами, сторожовими постами; у нижніх ярусах розміщувалося «місто», де жили вільні найманці з родинами, головно ремісники. У середніх ярусах мешкала варта, і десь нагорі, серед багатьох камінних веж, під склепінням палацу, гніздився володар, якого Розвіяр ніколи не бачив. Над замком піднімались дими, товсті й тонкі, чорні й білі.

      Розвіяр спитав якось у Роджі, нащо потрібні яйця вогнянки. Той велів замовкнути й ніколи про це не говорити. Потім, озирнувшись, повідомив крізь зуби: якщо Розвіяр випадково подряпає шкаралупу – він, Роджі, засмутиться. Йому, звісно, начхати, скинуть Розвіяра в яму з гнилим м’ясом чи просто підвісять на гак, але історії про жінок Роджі подобаються, тому Розвіяр має бути обережним – і німим, наче морська змія.

      Розвіяр був обережний і німий, але думки його залишалися вільними від нагляду. Під час роботи, на перепочинку, в темниці він уявляв собі вогнянку так і сяк. Він подумки готував яєчню з її яєць і обігрівав ними оселі взимку, жбурляв яйця у ворога і придумував ще тисячі способів, як ними скористатись.

      Він не знав, де й за яких обставин дізнається відповіді на свої питання. І нітрохи не тямив, коли це станеться.

* * *

      Утомлюючись удень, він не одразу засинав уночі. Раби, причаївшись у темряві, крадькома порушували заборону на розмови; інколи базік викривали наглядачі, шмагали канчуками, але розмови поверталися знов. Розвіяр дізнався багато про товаришів у нещасті: когось продали в рабство за борги. Якогось матроса підібрали вночі п’яним на вулицях порту Фер, і вранці він протверезів уже в рабському каравані. Половина рабів не пам’ятала, хто вони й звідки: їх обпоїли «солодким молоком». Хто почастував їх напоєм, де це було – вони уявлення не мали, як не знали й власних імен та історій. Слухати їх було особливо моторошно.

      «Пам’ять» СКАЧАТЬ