Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ позапартійним живеш, сучий син? Ти що – перекупка з Галицького базару чи – обиватель з кафе «Семадені» на Хрещатику?

      – Та ти не той… ти не дуже! – задкував Іван, ухиляючись від Боженкових рук.

      – Двадцять років ти в революції крутишся, як кізяк в ополонці, а до партії не йдеш…

      – Так його! – під'юджив Фіалек. – По кумполу його, Василю! Його, бач, ні п'ятий рік не навчив, ні кров, що проливав з нами у Політехніці!

      – Ти чого, старий чорт, – вже заревів Боженко, підбадьорений підтримкою, і таки піймав Івана за сорочку на грудях, – в партію не вступаєш? В нашу – в пролетарську партію соціал-демократіів більшовики?

      – Так і ти ж ще двох місяців нема, як вписався! – намагався Іван одірвати чіпкі пальці Боженка від своєї празникової сорочки. – Чому ти, розумний, раніше не вступив?

      – Тому що дурний був. А тепер порозумнішав, як меншовицькі провокатори нас міністрам-капіталістам продали!

      – Облиш, Василю! – реготав Іванов. – Хіба в партію силою заганяють? Дивись, ти йому на сорочці ґудзика одірвав!

      – Я не силою, а серцем своїм до його серця промовляю. Таких, як він, риболовів, за горло треба брати, щоб у голові ясно було! Нехай скаже, старе опудало, вступить до нашої партії чи ні?

      – Облиш сорочку! – почав благати Іван. – Пусти! Справді, ґудзика одірвав. От нехай Максим скаже: вже не раз ми з ним про це мову вели…

      Максим, що хитро підсміхався, поки запальний Боженко толочив його друга об стінку, спробував стушуватись, коли Боженко кинув на нього лютим поглядом.

      – Я – що? Я – нічого. Говорили-балакали, звичайно.

      – Ну й що? – гарикнув Боженко. – І до чого договорились?

      – Старі ми вже з кумом… з сватом пак. Підтопталися вже. От дітей вінчаємо…

      – Ти кажи прямо, – ухопив другою рукою і його за манишку Боженко. – За більшовицьку партію чи – проти?

      – Та я – за! – відсахнувся Максим. – Бог з тобою!

      Але тут Іван Антонович метко вивернувся, ухопив Боженка за плечі і ловко завернув йому руки за спину: він таки був кремезніший проти Василя Назаровича. Та Боженко теж вивернувся і перехопив Іванові руки зверху: він таки був меткіший.

      Сміх покотив гуртком «політиків», а Бриль з Боженком вхопилися «на пояски» і почали валити один одного з ніг.

      – Ах ти ж – пацан! – крехтів Іван.

      – Морока нам, пацанам, з вами, старою гвардією! – крехтів і Василь.

      Проти Івана Бриля Боженко був трохи молодший, але мав за плечима і страйки, і демонстрації, і кривавий п'ятий рік, і тюрму, а на плечах – рубці від козацьких нагаїв.

      Вони борюкались. А гурт «політиків» та рибалок перетворився враз на заядлих болільників: французька боротьба завжди користалась у робітничому колі повагою.

      – Тур де бра! – линули з гурту слушні поради. – На нельсона бери! Зробить міст, а ти йому – під плече!.. Е, ні, стій, – ніжку не можна! Заборонений СКАЧАТЬ