Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на позиції – у відповідь на його лист батькові Оксентієві Нечипоруку.

      Вони писали всі гуртом: Оксентій питав, а йому хтось відповідав, інший підкидав від себе слівце, ще інший додавав своє для ясності. Тоді речення лягало на папір. А виходило так:

      «Революцію зробив трудовий народ – робітники та селяни, зодягнуті нині в солдатські шинелі. Та буржуї скористалися з неорганізованості широких трудових верств і захопили державну владу в свої руки…»

      – Уявляєте, хлопці, – казав Іванов, одриваючись від листа, – що то буде, коли владу в свої руки візьмемо ми, робітники та селяни?

      Він казав – «хлопці», дарма що сам був наймолодший, а інші всі – майже старики проти нього. Але, може, саме тому, що були всі вони – люди трудного і загорьованого життя і вже майже на схилі свого віку, то – коли навертало на мрії – кортіло звернутись до них як до молодих, що тільки-тільки ступають на свою життєву путь. Адже свого вони ще не вимріяли.

      А слова інших тимчасом лягали на папір довгими рядками:

      «Користаючи з того, що пролетаріат, сп'янівши від успіху, не вмів розібратися в гучних та облесливих фразах буржуйських підплескувачів, меншовиків та есерів, ці паразити та зрадники, різні угодовські партії, облудно пролізли на плечах пролетарів і трудового селянства в органи молодої, нехай ще й не державної, але класової влади трудящих – у Ради…»

      І Боженко так само мрійливо озивався на слова Іванова:

      – Догори сподом поставимо світ – я це добре собі уявляю! І першим ділом – покінчимо з війною…

      А слова далі лягали на папір:

      «Війна триває і далі. І при Тимчасовому уряді міністрів-капіталістів так само лишається грабіжницькою, імперіалістичною війною…»

      – Насамперед, – вдавався у мрії і Ян Фіалек, збуджено посіпуючи русяву борідку, – здійснимо гасло: заводи – робітникам, землю – селянам!

      І на папір лягало:

      «Земля, як і раніше, залишається досі у поміщиків, а на селян, котрі насмілюються вимагати її для себе, Тимчасовий уряд, як і цар Микола давніше, насилає карателів-офіцерів…»

      Виходив наче й не лист до солдата Дем'яна на фронт, а ціла прокламація. Втім, ці слова і були з прокламації – щойно видрукуваної київськими більшовиками у друкарні на Думському майдані.

      Іван Бриль теж прилучав свій голос до мрійників, але – така вже вдача в нього була – зауважував розсудливо:

      – На світову революцію тоді нас потягне, право-слово, товариші: щоб, значить, не тільки для нас, а для всіх трудових людей на світі настала свобода і восторжествувала програма соціал-демократії. Ось слухайте мені сюди, я зараз це точно скажу…

      Але непосидячий Максим Колиберда прохоплювався, щоб старий його побратим не заговорив аж до ранку:

      – Атож, атож! Щоб ніде не було на світі ні банкірів, ні фабрикантів, алі поміщиків…

      І тоді сам собою лягав у листі до солдата Дем'яна висновок СКАЧАТЬ