Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Так Ленін же не до війни це каже, а про те, як владу Радам брати до рук! – зарепетував Боженко, підскочивши впритул до Івана, неначе заміряючись вхопити його за груди. – А те, що ти кажеш, це – меншовизм, «революційне оборонство»! Тьху!

      Іван підхопився з призьби, сатаніючи:

      – Тобто, виходить, я – меншовик? Таке ти хочеш мені сказати, маму твою мордує?!

      Схоже було, що він заміряється замахнутися на Боженка, всі інші «політики» посхоплювались з своїх місць і кинулись їх розбороняти та всовіщати.

      Втихомирив вибух пристрасті солдат Королевич. Посміхаючись, він закинув про те, що тут же, товариші, не позиції, а глибокий тил, отже, давайте крові не проливати. І, так само посміхаючися, закінчив тим, що, мовляв, не біда, коли хороші люди поскубуть один одному чуби отут, на Рибальській, – від того тільки загальна користь буде: правильна думка сама себе оборонить. Біда – що немає революційної єдності в самих органах пролетарського волевиявлення, в Радах робітничих та солдатських депутатів: меншовики спілкуються з есерами, трудовиками та іншими, вже чисто буржуйськими партіями, і тягнуть руку за кадетський Тимчасовий уряд. Та, закінчуючи, Королевич прохопився необережним посиланням на гарний пролетарський приклад Донецького басейну: металісти Луганська, очолені слюсарем Ворошиловим, вимагають не тільки кінчати зразу з війною, але й з самим кадетським Тимчасовим урядом.

      На такі слова не міг стриматися присутній тут молодий представник донецького пролетаріату, Харитон. Він вирвався з гурту парубків наперед і собі замахав руками:

      – Їй-бо, присяй-бо, правда! Клима Ворошилова у нас знають скрізь! Оце дядько, так дядько! По тюрмах сидів, на царській каторзі був – справжній герой революції! Ще як я виїздив, від Клима заклик пішов: бери, хлопці, зброю до рук – без зброї пролетаріат своїх прав не здобуде! І беремо! Революцію робимо, а не ханьки мнемо! Що тут у вас, у Києві? Меншовики, есери, кадети, офіцери! Плювати треба на Київ, – іти всім на Донеччину та проголосить там пролетарську республіку!..

      Оце й підлило масла в огонь.

      Іван Бриль знову підхопився з свого місця на призьбі:

      – А ти, жовторотий, помовч, коли люди ведуть між собою поважну розмову! Ти думаєш, як убрався в червону сорочку, так вже – найперший на світі революціонер? Посоромився б колір революції паскудити на свої фіглі-міглі! У нас прапор червоний: то кров наша червона. І вона не один раз пролилась на київський брук, на який ти, сосунець, заміряєшся плюнути!

      Схвальний гомін підтримав старого Бриля. «Політики» були задоволені, як дано одкоша зухвалому малюкові.

      Василь Боженко теж підскочив до Харитона, ухопив його таки за груди, зім'яв у кулаці старанно запрасовану на зморшки маніжку, навіть один із стеклярусових ґудзиків приснув геть, – і потрусив Харитона так, що в того аж затіпалася голова.

      – Я тобі, шахтарчуку, хоча ти й роду нашого, київського, зараз вуха накручу! Ти що ж, матері твоїй хрін, пролетаріат з правильної путі збиваєш? Все одно, як сепаратист якийсь СКАЧАТЬ