Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити після хвилювання. – На от, закури, дурило!

      В гурті «політиків» тим часом – у розвиток спірки між Іваном та Василем – пішла вже нова хвиля розмови: про страйки. Думка була така: чи кінчати з війною, чи виборювати вісім годин робочого дня, чи там від буржуазної революції до соціалістичної йти, нехай і мирним шляхом, – пролетаріатові єдиний є спосіб боротьби: страйки.

      Страйки, справді, трусили зараз Києвом, як лихоманка. За два місяці від дня Лютневої революції перестрайкували вже і металісти на великих заводах Гретера – Криванека та Південно-російському металургійному, і друкарі всіх міських друкарень, і чоботарі фабрики Матіссона, і тютюнники Соломона Когена, і броварі Бродського та Калінкіна і ще багато інших підприємств. В гурті «політиків» особливо похваляли страйкарів-кравців. Застрайкували не тільки великі приватні конфексіони Кругликова, Рабина, Сухаренка, Кагана, Ольшамовського, Фріда, Ерліха чи Френкеля, застрайкували навіть величезні, на тисячі робітниць, військові обмундирувальні майстерні Південно-Західного фронту на Печерську та Деміївці.

      – Ці кравці молодці! – гукав хтось. – От тримаються, чортові рицарі нитки та голки! Третій тиждень страйкують, не поступаються нічим! Хто б і подумав таке про цей сарпинковий пролетаріат! Де це ти, Василю, стільки добрячих латкарів та штопальників набрав?

      – То не я, – скромно, але з достоїнством озвався Боженко. – Моє діло, як члена Центрального бюро профспілок, – колективні договори. А страйковою справою керує Смирнов.

      – Який це Смирнов? Той, що меншовик, чи той, що есер, чи той, що позапартійний?

      – Більшовик Смирнов – звичайно: Іван Федорович. Кравець. У підмайстрах у Френкеля був. А вчився у мадам Дулі на Подолі.

      – А! – зрадів Іван Бриль. – Від мадам Дулі! Тобто – «Ваня-маленький»? Господи! Так це ж наш рибалка заповзятий! В нього і своя сижа була під Аскольдовою могилою, ближче до Аносівського парку, якраз поруч із нашою з Максимом! Боже мій! Отаких судаків на вудку брав! Значить, повернувся вже з заслання? А я й не знав… Максиме? Чи пам'ятаєш…

      – Ще б пак! «Ваня-маленький»! Отакий миршавий…

      В гуртку вибухнув регіт: сам куций, Максим показав рукою від землі так низько, ніби Іван Федорович Смирнов був ліліпутом.

      Розмова, отже, розгорялась дужче і дужче – зараз мали политися бурхливою річкою спогади, – і весілля напевне довелося б відкладати до другого разу, коли б в цю хвилину інше не привернуло загальної уваги, зламавши весь дальший хід подій.

      2

      Хвіртка у паркані розчинилась, і в подвір'я вступила трійця людей.

      Передній був у солдатській гімнастерці без погонів – як тепер, перед четвертим роком війни, ходила мало не половина населення колишньої Російської імперії. Він тримав у руках держално з прапором, завинутим та перев'язаним, щоб не метлявся, кількома поворозками. Двоє інших були зодягнуті СКАЧАТЬ