Лише час підкаже. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яскраво і красиво, істоти всі великі та малі, а речі мудрі і прекрасні…»[3]

      Посмішка з’явилася на обличчі панни Мандей задовго до того, як я дійшов до «Господь Бог створив їх усіх».

      – Як вас звати, дитино? – запитала вона.

      – Гаррі Кліфтон, панно.

      – Гаррі Кліфтон, ви будете приходити на репетиції хору по понеділках, середах і п’ятницях о шостій. – Вона поглянула на хлопця, який стояв за мною, і сказала:

      – Наступний!

      Я пообіцяв мамі, що вчасно прийду на першу репетицію хору, хоча й знав, що вона ж буде й останньою, позаяк панна Мандей дуже скоро дізнається, що я не вмію ані читати, ані писати. І вона стала б останньою, якби для тих, хто слухав, не було очевидним, що мій спів був вищого ґатунку, ніж у будь-якого іншого хориста. І справді, коли я розтуляв рота, всі замовкали, кидали на мене в церкві захоплені погляди, навіть із благоговінням, якого я відчайдушно прагнув на футбольному полі. Однак панна Мандей вдала, що нічого не помітила.

      Після того як вона нас відпустила, я не пішов додому, а шугонув до доків, аби запитати в пана Коломазя, що робити з тим, що я не вмію читати й писати. Я уважно вислухав пораду стариганя, наступного дня повернувся до школи і зайняв своє місце у класі пана Голкомба.

      Учитель не міг приховати свого здивування, коли побачив, як я всівся у першому ряду, але іще більше зачудувався, коли я вперше в житті звернув увагу на вранішній урок.

      Пан Голкомб узявся навчати мене абетки, і вже за кілька днів я міг написати всі двадцять шість літер, хоча й не завжди в правильному порядку. Моя мама допомагала б мені, коли я повертався додому вдень, але, як і всі інші члени нашої родини, вона також не вміла ані читати, ані писати.

      Дядько Стен якось примудрявся надряпати свій підпис, і хоча він міг сказати, яка різниця між пачками цигарок «Віллс стар» і «Вайлд вудбайнз», я був на сто відсотків впевнений, що насправді напис на етикетці прочитати він не міг. Незважаючи на його недоречне бурчання, я писав літери абетки на будь-якому шматку паперу чи картону, який тільки міг знайти. Дядько Стен, здається, не помічав, що подерта газета у вбиральні завжди була обписана.

      Після того як я освоїв абетку, пан Голкомб познайомив мене з кількома простими словами, як-от «собака», «кішка», «мама» і «тато». Саме тоді я вперше запитав його про свого батька, сподіваючись, що він зможе хоч щось розповісти про нього. Адже вчитель, здавалося, мав би знати все. Але він дуже здивувався, що я так мало знаю про свого батька. За тиждень він написав для мене перше слово з чотирьох літер на дошці: «клас», а потім і з п’ятьох – «школа», і з шістьох – «книжка». До кінця місяця я вже міг написати перше речення: «Десь чув, що той фраєр привіз їхньому царю грильяж та класну шубу з пір’я ґави», в якому, як зазначав пан Голкомб, містилася кожна літера абетки. Я перевірив і виявив, що він має рацію.

      До кінця визначеного терміну я вже міг написати «гімн», «псалом» і навіть «хорал», хоча пан Голкомб і далі нагадував мені, що треба вимовляти не всі написані літери. Але потім ми розійшлися СКАЧАТЬ