Чудесна країна Оз. Лаймен Фрэнк Баум

Чтение книги онлайн.

      Тим часом Джек, цупко чіпляючись за Козлу, хвацько мчав уперед, навіть не підозрюючи, що трапилося позаду, бо головою по боках не крутив, а Козла цього й не могла. А от що він помітив, то це те, що трава та дерева навкруги зеленіли яскравіше, аніж перед цим, і про те, що до Смарагдового міста, мабуть, рукою подати, здогадався ще до того, як у полі зору з’явилися високі міські шпилі та шатра.

      Нарешті вдалині забовваніли високі міські мури із зеленого каміння, оздоблені смарагдами. Побоюючись, що Козла сама не здогадається спинитися і, чого доброго, лоба собі розіб’є об міську браму, Джек наважився сам крикнути «тпру!».

      Козла разом стала як укопана, і якби Джек не тримався як слід, то покотився б шкереберть і, чого доброго, сам собі лоба розбив би.

      – З вітерцем домчали, еге ж, любий татку? – вигукнув він і, не почувши відповіді, озирнувся. І тут він побачив, що «татка» з ними немає.

      Його ще ніколи не кидали ось так посеред дороги, і він відчув деяку тривогу. Але поки він розмірковував, що могло статися і що, виходячи з того, робити далі, міська брама в зеленому мурі відчинилася і звідти вийшов якийсь чоловік. Він був коротенький і пухкенький, зі здобним обличчям. Одягнений у все зелене, і навіть гостроверхий ковпак на голові у нього зеленів, навіть окуляри на очах також зеленіли. Він уклонився Джеку і сказав:

      – Я – Страж міської брами Смарагдового міста. Дозвольте запитати, хто ви такі і що вас сюди привело?

      – Я – Джек Гарбузова Голова, – відповів той зі своєю неодмінною усмішкою. – А привела нас сюди оця дорога, а навіщо – і сам не знаю.

      Страж міської брами немало здивувався такій відповіді й похитав головою, наче вухам своїм не повірив.

      – Перш за все давайте з’ясуємо: ви – людина чи гарбуз? – запитав він чемно.

      – Це з якого боку подивитися, – визнав Джек. – Мабуть, і те, й інше, коли ваша ласка.

      – А ця дерев’яна коняка – вона іграшкова чи жива? – засумнівався Страж.

      Козла закотила лупате око і підморгнула Джеку, а потім звелася дибки і приземлилася Стражу просто на ногу.

      – Ой! – зойкнув той. – Вибачаюсь, що поставив дурне запитання. Відповідь більш ніж переконлива. Дозвольте запитати, у яких справах ви завітали до Смарагдового міста?

      – Справа, звісно, завжди має бути, – розважливо відповів Джек, – а от яка – навіть і уявити не можу. Краще спитати у татка, та справа в тому, що його щось не видно.

      – Це темна справа, дуже темна! – оголосив Страж. – Та судячи з вашої усмішки, нічого лихого ви не замишляєте. Бо той, хто у темних справах, той і всміхається недобре.

      – А от щодо усмішки, – визнав Джек, – то з нею нічого не вдієш. Вона в мене така від народження, як тато зробив, така вона й є.

      – Гаразд. Прошу за мною до вартівні, – підсумував Страж, – і ми вирішимо, як із вами бути.

      Джек заїхав СКАЧАТЬ