Чудесна країна Оз. Лаймен Фрэнк Баум

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ негайно, – вирішив він, – дев’ять миль – це ого-го яка відстань, та подолати її, якщо, звісно, нічого не скоїться, маємо до полудня.

      Отож Джек знову всівся верхи на Козлу, і подорож продовжилася.

      Тіп помітив, що багрянець трав та листя побляк і змінився на сизий, як лаванда, а невдовзі й той поступився зеленавому, який з кожним кроком до великого міста, де правив Опудало, все яскравішав і яскравішав.

      Та не пройшли мандрівники й двох миль, як дорогу з жовтої цегли перетяла широка стрімка річка. Тіп почухав потилицю, як же його бути. Аж тут він помітив якогось чолов’ягу, котрий на човні плив до їхнього берега.

      Коли човен уткнувся в берег, Тіп запитав:

      – А чи не переправите ви нас на той бік?

      – Звісно, коли маєте гроші, – непривітно буркнув перевізник.

      – У мене немає грошей, – відповів Тіп.

      – Як? – запитав той. – Узагалі?

      – Узагалі, – зітхнув хлопець.

      – Тоді навіщо ж мені у такому разі гнути спину? – рішуче відмовив перевізник.

      – Яка люб’язна людина! – зауважив Джек із своєю незмінною усмішкою.

      Перевізник витріщився на нього, але нічого не сказав. Тіп нахмурив чоло, намагаючись щось вигадати, бо то була б велика прикрість – зупинитися, коли до мети всього-на-всього декілька миль.

      – Мені конче треба потрапити до Смарагдового міста, – спробував він умовити перевізника. – Але ж як мені дістатися до того берега, якщо ви не перевезете?

      Перевізник лише розсміявся у відповідь, та сміх його був недобрий.

      – Он та дерев’яна колода, – кинув він на Козлу, – та точно попливе. То чом би тобі її не осідлати? А той неотесаний блазень із гарбузовою головою, може, випливе, а може, й ні, у будь-якому разі – втрата невелика.

      – Про мене не хвилюйтеся, – Джек обдарував ласкавою усмішкою неласкавого перевізника. – Будьте певні, хвилі мене винесуть.

      «Коли так, – подумав Тіп, – то варто спробувати». А Козла, яка взагалі не знала, що таке страх, жодних заперечень не висувала. Отож хлопець завів її у воду і всівся на неї верхи. Джек теж забрів у воду по коліна і вхопився за хвіст Козли, щоб тримати гарбузову голову над водою.

      – Ну ж бо, – сказав Тіп, настановляючи Козлу, – якщо ти перебиратимеш ногами, то, либонь, попливеш; а якщо попливеш, то ми скоріше за все опинимося на тому боці.

      Козла одразу ж заходилася перебирати всіма чотирма ногами, поволі набираючи швидкість, і незабаром мокрі мандрівники вже дерлися зеленою травою, що нею поріс крутий протилежний берег.

      Холоші штанів у Тіпа вимокли хоч викручуй, а черевики хлюпали, проте Козла пливла так вправно, що вище колін хлопця майже не забризкала, а от пишні шати Джека просякли до останнього рубчика.

      – Нічого, – махнув рукою Тіп. – На сонці все швидко висохне. Головне, що ми вже на цьому боці, цілі та здорові і без усякого перевізника. І тепер можемо продовжити путь.

      – А мені плавати навіть сподобалося, – СКАЧАТЬ