Дороті та Чарівник у Країні Оз. Лаймен Фрэнк Баум

Чтение книги онлайн.

      За цими словами обидва пасажири виглянули з коляски і подивилися вниз. І точно, під ними, вже не особливо далеко, лежала земля. Але падали вони тепер дуже повільно – так повільно, що це навряд чи можна було назвати падінням. Тому в них було достатньо часу, щоб заспокоїтися і роззирнутися довкруж.

      Під ними лежали рівнини і гори, озера й річки, дуже схожі на ті, що зустрічаються на поверхні Землі, проте вся панорама була дивно забарвлена строкатими променями шести світил. Тут і там виднілися групи будинків, споруджених, схоже, з чистого скла – аж надто яскраво вони блищали.

      – Я впевнена, що боятися нам поки нічого, – бадьоро сказала Дороті. – Ми спускаємося так повільно, що не можемо розбитися при приземленні, а місцевість тут, гадаю, дуже мила.

      – Але ми ж ніколи не повернемося додому, – простогнав Зеб.

      – А ти не пророкуй, – заперечила дівчинка. – Та й чи варто про це турбуватися тепер, Зеб? Зробити ми все одно поки нічого не можемо, а немає нічого гіршого, ніж даремно сумувати.

      Хлопчик замовк, цілком переконаний цими вельми розумними словами. Незабаром діти, забувши про все, розглядали дивні картини, які враз розгорнулися перед ними.

      Вони падали прямо в центр великого міста, де було багато високих будівель зі скляними вежами і гострими шпилями. Шпилі нагадували наконечники величезних пік, і впасти на один із них було б ой як неприємно.

      Джим теж тривожно поглядав униз, настовбурчуючи від страху вуха. Дороті й Зеб затамували подих в очікуванні неминучої розв’язки. Але нічого страшного не сталося: вони плавно опустилися на широкий плаский дах.

      На цьому політ завершився.

      Коли Джим, нарешті, ступив на тверду поверхню, ноги в бідолахи ледь не підкосилися. Але Зеб негайно вистрибнув із коляски, щоправда, так поспішно і незграбно, що зачепив ногою клітку Дороті. Клітка випала й покотилася по даху. Дно в неї відвалилося, і з перевернутої схованки вилізло рожеве кошеня. Воно сіло на скляний дах, солодко позіхнуло й закліпало круглими очима.

      – А ось і Еврика, – зраділа Дороті.

      – Вперше в житті бачу рожеве кошеня, – заявив Зеб.

      – Еврика не рожева, а біла. Вона тільки здається рожевою в цьому дивовижному світі.

      – Де моє молоко? – поцікавився котик, заглядаючи знизу в обличчя Дороті. – Я вмираю з голоду.

      – О, Еврико, невже й ти вмієш розмовляти?

      – Розмовляти? А я хіба розмовляю? Боже милостивий, і справді! Ну чи не смішно?

      – Усе тут якесь несправжнє, – статечно розсудив Зеб. – Тварини не мають розмовляти. А ось диви, старина Джим, і той раптом заговорив.

      – Не бачу тут нічого несправжнього, – грубувато відгукнувся Джим. – У всякому разі, це не менш реально, ніж все, що нас тут оточує. Але що з нами буде?

      – Й гадки не маю, – відповів хлопчик, з цікавістю роззираючись навколо.

      Всі будинки в місті були побудовані зі скла, СКАЧАТЬ