Ліля. Париж. Кохання. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пізніше я запрошу тебе на вечерю з вином, морем німецького вина, й спробую пояснити. Гаразд? І я хочу, щоб ти знала (я взяла Макс за руки), я дуже радію, що ти приїхала сюди, до мене, шукати цей захований замок.

      Моя дівчинка підняла на мене дві краплини своїх оченят. Зітхнула. Мені здалося, вона хотіла вірити мені, та я й сама хотіла собі вірити…

      – Так, ми будемо пити й багато говорити. І пити теж багато! Бо й мені треба дещо тобі сказати… І вся ця історія мегадивна. Ти мене розумієш?

      Я тільки зітхнула й не встигла відказати. Перед нами постав він. Замок. Навис, як той ходячий замок Міядзакі, своїми коренями спускаючись аж до нас. Я помітила, що Макс навіть відійшла трохи, аби, задерши макітру, побачити його весь. Звісно, як і всі замки, він стояв на горі. Я й досі не розумію, чому ми його не бачили, коли блукали лісом. Мабуть, і справді він показується тільки тоді, коли сам вирішить…

* * *

      Губи відьма не фарбувала, а зволожувала маззю із суміші ниркового сала диких тварин, майорану й вина. Вони були криваво-темними від природи – в тон її очам. Білка, що гріла шию, іноді крадькома лизала їх.

      Тож, як відьма стала відьмою? Це не легкий шлях. Це не так, як описує Коельо: таємничо й принадно для всіляких там навколооккультних панночок. Це – остракізм: острах через зневагу. Позакласовість. Маргінальність. Позасуспільність. Майже – потойбіччя.

      Відунка усміхнулася кутиками кривавих пелюсток вуст. Колись і вона, як і княжна, оступилась. А чи вона? Швидше, то життя її зіштовхнуло зі сходинки розміреності. Вона була дочкою короля – не якогось там фенія, навіть такого видатного, яким був батько Ліадейн. Навіть не вождя клану. А самого, верховного… Її звабив батьків охоронець – солдат почесної гвардії. Цього факту було достатньо, аби дочку короля кинули в мішок, оглушили, щоб вона втратила свідомість, і викинули в глухому лісі. Ось як мало значила жінка колись. І лишень одне не змінилося: що кухарка, що дочка короля.

      Тож відьма чудово розуміла свою гостю – всі її страхи, все її єство, всю її суть. Суть дівчини-жінки, що пішла проти системи, була такою вільною, що кохалася з тим, у кого була закохана, а не з тим, кого їй призначать у чоловіки.

      Хмиз швидко догорав. У печері ставало дедалі тепліше й сухіше. На противагу цьому затишку дощ падав стіною, немов та ширма, що закривала вхід у печеру.

      – Іди.

      – Що? – не зрозуміла Ліадейн.

      – Тікай, доки не пізно. Забудь усіх і все, що мала тут. Тепер у тебе є тільки ти.

      Ліадейн затамувала подих. З її носа крапали сльози на долівку. Вона знала, що виконає все, що накаже їй ця жінка. Недаремно ж вона прийшла сюди, в непролазну хащу, аби запитати поради в тієї, котра спілкувалася з Богом[30].

      – Але, куди? Куди мені тікати?

      Відьма знову всміхнулась і зробила вона це так, немов саме сонце зійшло в печері:

      – Не переймайся. В мене від мореплавців, що приходили до мене за порадами, залишилися карти світів. Тікай у далекі землі, де ти, якщо подолаєш усі випробування, станеш королевою. СКАЧАТЬ