Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ десь за обрієм, – блимало хвилями то дужче, то слабше темно-малинове світло. «Серце троянди, – спливла їй думка, а тоді: – Ні, інше. Кузня Короля». Вона дивилася на пульсуюче світло з безпорадним, гнітючим замилуванням. Напружилось… розслабилось. Спалахнуло… пригасло. Болячка, що демонструє себе небу.

      – Катай-но до мене, якщо взагалі можеш пересуватися, Сюзанно з Нью-Йорка, – позвала Мія.

      На ній була важка шаль серапе і схожі на шкіряні штани до колін. Гомілки в неї були подряпані, вкриті струпами. Взута вона була в гуарачі – сандалії з товстими підошвами.

      – Бо Король може приворожити, навіть на такій відстані. Ми зараз на тому боці замку, що дивиться на Дискордію. Бажаєш закінчити своє життя серед скель за цією стіною? Якщо він приворожить тебе і накаже стрибнути, ти саме так і зробиш. Твоїх крутих стрільців тут нема, щоб тебе вберегти, авжеж? Атож, атож. Ти тут сама-самісінька, і більш нікого поряд.

      Сюзанна спробувала відірвати погляд від рівномірно пульсуючого сяйва, і спершу їй це не вдалося. Мозок ошпарило панікою,

      (якщо він приворожить тебе і накаже стрибнути)

      і вона вхопилася за неї, як за знаряддя, котрим, якщо на нього сильно натиснути, можна розрізати ті пута, якими її обплутало до цілковитої неможливості поворухнутися. Якусь мить не відбувалося нічого, та враз її кинуло назад з такою силою, що вона ледь встигла вхопитися за край візка, а то так би й полетіла сторчака на бруківку. Знову повіяв вітер, задуваючи піском у лице, обсипаючи кам’яним пилом її волосся, ніби дражнячи.

      Проте та тяга… ті чари… той гламмер… що б воно там не було, але воно вщухло.

      Поглянула на свою бідарку (хтозна, здається, так називаються подібні коляски) й одразу зрозуміла, як нею користатися. Доволі проста конструкція. Ніякого мула тобі тут не буде, тягловою твариною доведеться працювати самій. Століття пролягли між цією річчю і тим легким крісельцем, яке вони знайшли тоді у місті Топіка, і світлові роки промайнули з того дня, як вона пройшлася на міцних ногах від маленького парку до готелю. Господи, як вона скучила за ногами. Вже встигла скучити.

      Та що вдієш.

      Вона вхопилася руками за дерев’яні колеса візка, напружилася, але той не поворухнувся, і тоді вона ще дужче напружилася. Вже коли вона ледь не вирішила, що доведеться їй вилізти з візка і проповзти шлях своєї ганьби до того місця, де її чекала Мія, немащені колеса з рипінням, зі стогоном нарешті ворухнулися. Візок посунув у бік Мії, котра стояла, ховаючись за квадратною кам’яною колоною. Цих колон тут було видимо-невидимо, їх ряд дугою зникав у темряві за поворотом. Сюзанна уявила, як колись в далеку прадавнину (до того, як світ зсунувся зі свого місця) за ними могли ховатися лучники, поки армія нападників закидала замок стрілами або палаючими снарядами з катапульт, чи як там звуться ті машини. А потім лучники займали свої місця в прогалинах між колонами і самі стріляли. Коли це було? Який тоді був світ? А чи далеко звідси до Темної вежі?

СКАЧАТЬ