Название: Пісня Сюзани: Темна Вежа VI
Автор: Стивен Кинг
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Героическая фантастика
Серия: Темна вежа
isbn: 9786171273078
isbn:
– Візьми-но, – промовив Хенчик, а коли Едді кинув погляд на Роланда, волосся навкруг рота старигана розійшлося, і той в напрочуд цинічній усмішці продемонстрував набір абсолютно білих зубів. – Навіщо це ти дивишся на свого діна, юний шмаркачику? Магія полишила це місце, ти сам так щойно казав! А звідки тобі це знати? Авжеж… скільки тобі років… двадцять п’ять?
Захихотіли манні – ті, що стояли ближче й почули цей жарт, – самі здебільшого не старші за двадцятип’ятирічних.
Сповнений гніву на старого паразита – та й на себе самого не менше, – Едді нахилився до ящика. Хенчик зупинив його руку.
– Не торкайся самого вагадла. Якщо не хочеш, щоб твої яйця й лайно розлетілися навсібіч. Берися за ланцюг, що не ясно?
Проте Едді все одно потягнувся до вагадла, він уже встиг виставити себе дурником перед цими людьми і не бачив причини, щоб не довершити справу, але перехопив похмурий погляд Джейкових сірих очей і передумав. Дув сильний вітер, вихолоджував піт, яким він покрився, підіймаючись сюди, його трусило. Едді знову простяг руку, взявся за ланцюжок і обережно відмотав його з циліндра.
– Витягай, – наказав Хенчик.
– А що трапиться?
Хенчик кивнув так, ніби Едді сказав щось путнє.
– А ось побачимо. Давай, витягай.
Едді так і зробив. Пам’ятаючи про видимі зусилля, з якими двоє парубків несли ящик, він здивувався, яким легким виявилося вагадло. Підіймати його було не важче за пір’їну, приторочену до чотирифутової довжини делікатного ланцюжка. Руку з обплетеними ланцюжком пальцями він тримав на рівні очей. Від цього став схожим на блазня, що грається з маріонеткою.
Едді вже збирався знову спитати Хенчика, що саме той очікував побачити, але перш ніж відкрив рота, вагадло почало потроху гойдатися туди-сюди.
– Я нічого не роблю, – заявив Едді. – Принаймні не намагаюся, це воно, либонь, од вітру.
– Гадаю, що навряд, – сказав Каллаген. – Жодного вітру не…
– Тихо! – гукнув Кантаб, і зробив це з таким страхітливим виглядом, що Каллаген ураз замовк.
Едді стояв обличчям до печери, а позаду нього внизу розляглася вся долина пересохлих ручаїв і більша частина Кальї Брин Стерджис. Мрівся вдалечині сіро-зелений ліс, крізь який вони пробиралися сюди, – остання частка Серединного світу, до якого їм більше ніколи не повернутися. Поривом вітру йому відкинуло чуб з лоба, і раптом він почув дзижчання. Ні, не почув. Дзижчало у нього перед очима, в його руці, у тій, розчепірені пальці якої обплітав ланцюжок. Дзижчало у нього в руці. І понад те – в його голові.
На протилежному кінці ланцюжка, десь на висоті правого коліна Едді, коливання СКАЧАТЬ