Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ куртку й роззувався, ти знову заснула. Я ще раз тебе розбудив і повів до спальні на другому поверсі. Я не… – його мова стала плутана, нібито язик намагався обігнати думки, – не подумай, я нічого такого не хотів! Просто вирішив, що тобі буде незручно спати в одязі.

      Дівчина заплющила очі, проте не перебивала.

      – Я зняв із тебе джинси та кофту, а потім мені зірвало дах. Ти була така… – голос захрип, – у мене навіть зараз мурашки по шкірі… ну… ти розумієш.

      – Ні, Ларо, – Рута аж шипіла від злості, – не розумію.

      – Ти дуже гарна. У мене ніколи не було таких дівчат. З таким… таким тілом. І я ніколи не мав можливості роздивлятися тіло дівчини без загрози зустрітися з нею поглядом. – Рута поборола бажання ляснути себе вільною долонею по обличчю. Лара сам утямив, що плете щось не те. – І ти не спала! Присягаюся! Ми поцілувались, я почав пестити тебе, ти відповіла, я завівся і… не зміг зупинитися.

      – Нічого з цього не пам’ятаю!

      – Ну бо ти… – Він аж кавкнув, перелякавшись, що ледь не бовкнув зайвого.

      – Бо я що? Договорюй!

      Лара неохоче, наче спросоння, пробуркотав:

      – Ти заснула.

      – Чувак, твою маму, ти щойно сказав, що я не спала!

      – Заснула під час цього… ну, в процесі. А я не помітив, тільки коли вже все, е-е, закінчилося. Ти тупо вирубилася.

      Рута мимоволі уявила Ларине обличчя в той момент, коли він виявляє, що вона заснула. За інших обставин це її розсмішило б, проте глумливий смішок згас, так і не народившись.

      – Але ж ти не заснув!

      – Що? – розгубився Лара.

      – Ти ж не заснув! Якого хріна ти не витягнув свою тичинку перед тим, як скінчити?!

      – Бо все дуже швидко відбулося. І я був п’яний. І я думав, у тебе ця… як її… ну, стоїть…

      – Що в мене стоїть? – Рута застигла із роззявленим ротом.

      – Спіраль… чи як там вона називається?

      Дівчина почулася цілковитою дурепою. Світ буквально перевертався на її очах. Ні, вона не захоплювалася Ларою, проте ставилася до хлопця так, як одинадцятикласники зазвичай ставляться до студентів-другокурсників – як до істот, які знають про життя щось таке, що їм поки невідомо, – і тепер не могла повірити в те, що чує. Зі слухавки долинало варнякання цілковито незнайомого шмаркача, якому не виповнилося й п’ятнадцяти.

      – Яка спіраль, Ларо? – простогнала дівчина. – За кого ти мене маєш?

      – Ні, ні, я просто подумав… – він зжував кінець фрази. – І в тебе ж не було цих… місячних.

      Щойно Руті здавалося, що вони дісталися дна, Лара пробивав його й продовжував із гуркотом і брязкотом скочуватися ще нижче.

      – Про що ти?

      – Ну, то ж дівчина може завагітніти, лише коли в неї ці… – Голос слабнув, так ніби хтось перетискав хлопцеві горлянку. – Хіба ні? Ні?

      – Ларо, ти дебіл. Ти взагалі знаєш різницю між менструацією та овуляцією?

      – Ні, – щиро зізнався СКАЧАТЬ