Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вони шкодували за тяжкими годинами свого чекання, – не тому, що ті години були прикрі, а незважаючи на ту прикрість, – коли вдивлялися в чорний прямокутник дверей, де час від часу поставав подарунок ночі, впертий і сповнений ненависті. Вони шкодували за легким запамороченням, яке наповнювало їх непевною отрутою, коли солдат, штовхнувши двері, розглядав їх, як дивляться на позначену тварину, прикипівши очима до горла… Адже траплялося, що інколи вояк протикав якусь дівчину кинджалом, наче міх; наставала тиша, а потім викопував під кількома цеглинами або черепичинами монетки її капіталу.

      Отже, дівчата шкодували за брудним вертепом, де вони були в себе вдома, за миттю, коли окремий квартал відповідно до низки наказів нарешті закривали і коли, п’ючи чай або підраховуючи прибуток, вони лаялись між собою і просили провістити собі майбутнє, простягаючи долоні своїх безсоромних рук. Можливо, їм навіть провіщали й будинок, повитий квітами, де жили гідніші від них. Диво такого збудованого подумки дому полягає в тому, що в ньому живеш уже не ти, а твоє перетворене Я. Так само дивовижна й подорож, яка має змінити тебе. Та якщо я замикаю тебе в такому палаці, ти зберігаєш там свої давні бажання, давню злобу і давню огиду, ти кульгаєш там, якщо ти кульгавий, бо не існує магічних формул, щоб змінити тебе. Я можу тільки дуже повільно, вдаючись до примусу і до страждань, зобов’язати тебе змінитися, щоб ти розвинувся. А дівчина, що прокидається в простому й чистому приміщенні та позіхає там, не змінилася і, дарма що їй уже не загрожують удари, тепер без причини втягує голову в плечі, коли стукають у двері, а коли стукають знову, так само без причини сподівається, бо вже немає нічних подарунків. Уже не втомлюючись після своїх сморідних ночей, дівчата не радіють звільненню на світанку. Їхня доля відтепер, може, й бажана, але тепер вони вже не мають залежної від мінливих передбачень долі на кожен вечір, передбачень, які обіцяли їм у майбутньому таке дивовижне життя, якого вони не мали ніколи. Ось вони вже не знають, як погамувати раптові спалахи люті, ці результати брудного й нездорового життя, які находять на них усупереч їхній волі, як-от у забраних з узбереж тварин трапляються м’язові скорочення, які надовго замикають їх у собі в години, коли відбувається приплив. Коли на них нападає така лють, уже немає несправедливості, якою можна було б обурюватися, і ось вони миттю стають схожі на матерів, що в них померла дитина і тепер збирається в грудях уже непотрібне молоко.

      Адже людина, кажу тобі, шукає власної насиченості, а не свого щастя.

      LXIX

      Мені пригадався образ здобутого часу, і я запитав: «Задля чого?» – і ось що відповів мені інший: «В ім’я культури». Неначе культура могла бути марними зусиллями.

      Безумець той, хто вважає, ніби може відрізнити культуру від праці. Адже людина спершу відчує огиду до праці, яка стане мертвою частиною його життя, а потім до культури, що буде лише пустою грою, як-от безглуздям костей, які ти кидаєш, якщо вони не означають твоєї долі й не несуть із собою твоїх сподівань. СКАЧАТЬ