Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

Чтение книги онлайн.

      – Навіть машиніст не знає, – відповів стрілочник.

      У зворотному напрямі прогуркотів ще один осяйний кур’єрський потяг.

      – Що, вже повернулися? – здивувався Маленький Принц.

      – Та це інші люди, – пояснив стрілочник. – Міняються місцями.

      – А там, де вони були, їм не подобалось?

      – Нікому ніколи не подобається його теперішнє місце, – відповів стрілочник.

      Гуркнув, мов грім, третій осяйний кур’єрський потяг.

      – Вони женуться за першими пасажирами? – запитав Маленький Принц.

      – Ніхто ні за ким не женеться. Люди там усередині сплять або позіхають. Тільки діти туляться носами до шибок.

      – Тільки діти знають, чого шукають, – промовив Маленький Принц. – Вони марнують час на ганчір’яну ляльку, і ця лялька набуває для них значення, і коли забрати її, діти плачуть…

      – Щастить їм! – кинув стрілочник.

      Розділ XXIII

      – Добрий день! – привітався Маленький Принц.

      – Доброго здоров’я! – відповів крамар.

      Цей крамар продавав удосконалені пігулки, які тамували спрагу. Ковтаєш одну в тиждень – і вже не хочеться пити.

      – Навіщо ти продаєш їх? – запитав Маленький Принц.

      – Це велика економія часу, – відповів крамар. – Фахівці вже все порахували. Заощаджуєш п’ятдесят три хвилини на тиждень.

      – І що роблять із тими п’ятдесятьма трьома хвилинами?

      – Що завгодно…

      «Якби я, – подумки сказав собі Маленький Принц, – мав вільні п’ятдесят три хвилини, я б потихеньку пішов до джерела…»

      Розділ XXIV

      Минув уже тиждень, як мій літак поламався в пустелі, а слухаючи розповідь про крамаря, я випив останню краплю свого запасу води.

      – Ох! – сказав я Маленькому Принцові. – Твої спогади цікаві, але я ще не полагодив літак і вже не маю, що пити, я б теж радів, якби мав змогу потихеньку піти до джерела!

      – Мій приятель лис казав…

      – Хлопчику, тепер уже не до лиса!

      – Чому?

      – Бо я помру від спраги…

      Маленький Принц не розумів моїх міркувань і говорив далі:

      – Приятеля добре мати навіть тоді, коли тобі судилося померти. Скажімо, я радію, що мав приятеля лиса…

      «Він не усвідомлює небезпеки, – думав я, – бо йому ніколи не дошкуляють ні голод, ні спрага. Трохи сонечка йому досить…»

      Але Маленький Принц глянув на мене й відповів на мої думки:

      – Я теж хочу пити… Пошукаймо криницю…

      Я втомлено махнув рукою: безглуздо шукати навмання криницю серед безмірної пустелі. І все-таки ми пішли.

      Ми йшли довгі години, мовчки, вже опустилася ніч і засяяли перші зорі. Я бачив їх, наче уві сні, я аж горів увесь від спраги. В голові немов танцювали слова Маленького Принца.

      – Тож і ти відчуваєш спрагу? – запитав я.

      Він СКАЧАТЬ