Бодай Будка. Наталка Бабіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ міркуючи по його стану – хутчій, із завдання. Побачивши нас, різко скривив траєкторію та підійшов під пліт.

      – Чу, сверкнуло красным светом, ветром дунуло с реки. «Правый сектор, Правый сектор!» – зашептались мужики, – продекламував він нам замість вітання, відсалютував своїм отим-о землемірним якимось пристроєм та пішов собі далій, до дороги. За кілька секунд ми почули, як брязнули дверці його машини, яку він, видно, покинув за корчем горішника, там, де наша стара дорога ставала непроїзною, зашумів мотор, і землемір від’їхав.

      Ось тоді-то, провівши його поглядом, Ленка й сказала:

      – А ты слышала, Алла, что Будка продается? Степку увидела, вспомнила. Он рассказывал недавно, что обмерял там участок для оформления документов. Только кто ж ее купит? Возле самой железной дороги, ни удобств, ничего… Хотя, с другой стороны, место хорошее, чистое, поле, речка, лес рядом…

      (Необхідне пояснення. Так, Степан та Ленка, як і багато хто в нас тут, на Берестейщині, говорять російською мовою. Для Ленки вона рідна, її мати з батьком приїхали до Берестя з Росії ще в шістдесятих роках, як молоді спеціалісти на електроламповий завод, а російська мова мого земляка та далекого родича Степана – наслідок десятиліть масової русифікації та російськомовної школи. Правда, Ленка говорить зі мною українською, коли трохи вип’є і хоче покепкувати з моєї мовної затятості, а Степан – коли геть тверезий, і ми говоримо на серйозні теми. Зараз ситуація рівненько протилежна.)

      Я задумалася, оцінюючи переваги та недоліки Будки.

      Ось так усе почалося, і саме тому вже місяцем пізніше…

      Кидай зерня повідомлення

      …я йшла колієм і декламувала:

                                  Стоїть гора серед гаю,

                                  Для чого – не знаю.

                                  Скотилася з гори сливкою,

                                  Обернулася дівкою.

      Я, п’ятдесятирічна, трохи калічна Алка Бобильова, йду, прикульгую, колієм із Добратич на Будку, по розпечених літнім світилом шпалах, шкандибаю поміж двох нагрітих ним же рейок. Сьогодні я відчуваю, що час до мене приязний. Наш колій прокладений ще за царя – і має приблизно такий самий вигляд, приблизно так само використовується. Вранці та ввечері котиться по ньому дизель-поїзд сполученням Брест – Влодава (хоча до Влодави, яка опинулася на польському боці кордону, він давно не доходить, доходить тільки до Томашовки), а близько полудня електровоз протягає невеличкий вантажний потяжок. Доки Добратичі не набули на картах Білгеодезії позначку нежил., діти, які приїжджали до бабусь на канікули, обов’язково вибігали до колію помахати потягам – і машиністи обов’язково висвистували їм вітання навзаєм. На дрібний гравій колію напливають з лісу хвилі порослі молодих бар’яків, очитків, лугової гвоздики. Пахне смолою шпальною та бар’яковою, чебрецем, гарячим піском. Буває, я легко говорю віршами. Зараз саме така часина. СКАЧАТЬ