На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку. Станіслав Вінценз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потім з’явиться хвороба чи недуга, смуток чи неждане лихо, то він собі пригадує ті різні погляди. Домірковує, котрий був допитливий, гострий, неприязний. Він знає, що ця бола – наслана, але ще не впевнений, хто її наслав. Тоді треба відвернути це наслання закляттям або чарами. Треба знайти добрих і прихильних примівників або – якщо не можна інакше – добре налаштувати тих, що найняті чи якось намовлені ворогами. Найкраще самому оволодіти чарівними властивостями, самому відганяти наслання.

      Серед стількох хат, що розкидані по горах, не одна славилася починачем або чудовим примівником. Примівник, виганяючи наслання із хворого тіла, відгадує: «Чи ти з чорних очей, очей похмурих? Чи з витріщених очей, вилуплених? Чи з очей пронизливих, очей злісних, чи з очей каправих, очей слізних – ти, боло дурна! Я тебе кличу! Я тебе проклинаю!»

      Той, хто знає починання, може також послати обертин – повернути наслані чари з такою силою, що у того, хто їх послав, тріскаються жили. Деякі люди володіють чарівничим даром від народження і часом самі про це не знають. Нерідко людина дізнається про це раптово, несподівано, сама дивується зі своєї сили. Інші властивості можна здобути за допомогою постів, через втаємничення та практики.

      Здобування і виявлення чарівних сил оточене великою таємницею. Про великих починачів, тих, що були віщунами, відомо тільки, що вони довго мандрували пущами, никали заклятими коморами. Серед починачів є добрі, може, і святі люди, а є напевно й дідьчі. Одна справа віщун, що знає майбутнє і може оздоровити самим поглядом, а геть інша – мольфар, який тільки думкою та чарівним діянням нищить і замучує.

      Колись точилися цілі війни – грізні й затяті – між самими примівниками, починачами та чарівниками. Не заради якоїсь користі, навіть не так для відвернення шкоди, як заради слави, щоб показати свою чародійську силу, подолати суперника. Серед тих чародійських воїнів траплялися люди обачливі й навіть лицарські. Та бували й такі, що не зупинялися перед жодним способом, хоч би яким диявольським. Частенько після затятої багаторічної війни один примівник зводив зі світу іншого якоюсь невідомою страшною хворобою. Зрозуміло, що ніхто з них не застосовував ні сокири, ні рушниці, ні отрути, тобто жодних інших способів, окрім духовних. Тому чимало таких, що свідомо й умисно послуговувалися чортами і чортівськими способами, маючи на совісті смерть суперника, пішли після смерті всередину Чорногори і, мабуть, покутують там і досі, тягають на плечах лід із озер чорногірських, коли слуги громового царя наказують їм сипати град на землю.

      Та це ще не все. Навіть якщо хтось узагалі не втручається до битв таких силачів, усе одно мольфари-злочинці, чарівники, чарівниці та відьми – підвладні злому від народження чи з власної волі й охоти – чигають на нього, не байдикують. Запрягають до служби всі сили, шукають серед них союзників. Постійно насилають лихі течії, хвороби, збитки. Вони часто поводяться з чарівними силами і власним даром так, як люди, звані цивілізованими, СКАЧАТЬ