На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку. Станіслав Вінценз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ несхибно нищівний напад. Він вчиться бути надзвичайно обережним. Мелькне якийсь вовк біля хати. Сліду не залишить. Чи то вовк? Зірка така ясна з’явиться, якої досі не бачив. А чи то зірка? Вітер жене з цілим військом завиваючих бід, затятих чортів і чортиків, що збиточно гацають із баламутними свистами й писками. Це не звичайний вітер.

      Оточений небезпеками та звабами безлюддя, дехто й сам стає воїном, зводить довкола себе барикади й загороджується, проганяє спокуси і видива словами, знаками, таємними засобами або навіть викликає грізні сили. І деколи – як воно буває на війні – кориться їм, на якийсь час або назавжди.

      Де у нинішні часи знайти між людьми такого богатиря «примівника», хмарника чи громового починача, який став би віч-на-віч перед грізними силами як рівний або сильніший таємним могуттям, який би захищав від них інших людей, їхню худобу та пашницю? З ними можна хіба що примиритися за бозна-яку ціну або просто безславно їм піддатися. Звичайний чоловік думає: найкраще присісти до землі, мов трава, не пхатися межи сильних, поставити собі заслони з примівок, обереги з хрестів та зілля. І сидіти тихо, поки кудись прогалопують могутні: Громовий цар, вітрові королеви орлолюдів із грізними сонмами, з побратимами своїми, з дітворою своєю лютою, духи повені, водяні королеви та інші.

      Захист

      Коли вихори й урагани загуркочуть, мов несеться дикий табун, коли громи роздирають небо і сиплеться град, така самотня, нехай і звичайна людина, яка завчасу забезпечила себе примівками і ненадпочатою водою з десяти чародійних джерел, добре перемішаною і завороженою, яка готувалася до Святого Вечора та до громових свят і жодного з тих дванадцяти громових свят не порушила, а святкувала їх, як належить: постила без хліба і води, на той час німіла, ні до кого слова не мовила, навіть до худоби чи дерева, остерігалася навіть сплюнути, ходила голою, роблячи чарівні кроки і зупинки, промовляючи заклинання і прохання, – така людина спокійно витримає не одну бурю, яка чужому прибульцеві запам’ятається на ціле життя.

      Той, хто хоче мати захист чи чародійську владу, коли щодня вдосвіта збирає воду з дванадцяти джерел, завжди робить це на самоті, так, щоб ніхто не побачив. Довго стоїть перед кожним джерелом, прислухається до його мови, кланяється кожному джерелові в лісі чи на полонині. Як зачерпне води, пошепки дякує джерелові, славить і просить воду старими примівками: «Водо, Водичко! Свята Йорданичко! Найстарша царичко! Вмиваєш береги, коріння, біле каміння, гасиш вогонь! Умий мене від гріха, від злого, від ґанджу! Яка ж Ти чиста, яка ж Ти свята, зроби, абим був такий!»

      Спочатку слід окремо зібрати воду для примівок, а тоді окремо вимити руки й лице. Коли вертаєшся до хати чи до колиби, треба вклонитися димові з ватри. Для гасіння жару у воді, для всілякого обкурювання, для примівок із вогнем треба розпалити прадавнім способом – тертям полінець – живу ватру.

      І тоді вже можна починати примовляння. Примівка може розгортати крила. Вода жива, СКАЧАТЬ