Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навпаки: пройнятися недовірою саме до цієї недовіри й боятися, що цей страх помилитися – сам по собі вже помилка? Цей страх і справді припускає, що дещо, а фактично досить багато, становить істину й підтримує таким чином свої вагання та їхні наслідки з приводу того, що й саме годилося б спершу дослідити й пересвідчитися, чи це істина. Він припускає передусім ідею пізнання як інструмента або засобу, а також різницю між нами і цим пізнанням; а найрадніше він воліє припускати, що абсолют стоїть на одному боці, а пізнання – на другому, існує для себе, відокремлене від абсолюту і є чимсь реальним; іншими словами, пізнання, будучи за межами абсолюту, безперечно стоїть і за межами істини, але все-таки правдиве, – а це вже припущення, внаслідок якого те, що називають страхом помилитися, виявляється радше страхом перед істиною.

      Такий висновок випливає з того, що істинний тільки абсолют, або що тільки істина абсолютна. Його можна відкинути, визнавши наступну відмінність: пізнання, хоч і не пізнаючи абсолюту так, як прагне пізнати його наука, однаково є істинним, тож пізнання взагалі, навіть будучи неспроможним збагнути абсолют, усе-таки здатне сприймати інші істини. Але ми бачимо, зрештою, що такі балачки ведуть нас до якоїсь туманної різниці між абсолютною істиною та всякою іншою істиною і що «абсолют», «пізнання» й т. ін. – це слова, що припускають значення, якого спершу треба досягти.

      Замість таких безвартісних ідей та висловлень про пізнання як інструмент, завдяки якому можна збагнути абсолют, або як засіб, який дасть змогу поглянути на істину, й т. ін., – тобто відносин, до яких ведуть усі ці ідеї пізнання, відокремленого від абсолюту, та абсолюту, відокремленого від пізнання, – і замість відмовок, які з припущення про такі відносини висновують неспроможність науки, щоб уберегтися від зусиль, яких потребує наука, і водночас удавати поважні й ревні зусилля, а також замість пояснювати цю ситуацію, можна просто відкинути це все як випадкові та довільні уявлення, а пов’язане з ними вживання таких слів, як «абсолют», «пізнання», а також «об’єктивний», «суб’єктивний» і багатьох інших слів, значення яких, як загалом вважають, відоме кожному, слід розуміти навіть як ошуканство. Адже голослівне твердження, що, по-перше, їхнє значення загалом відоме кожному, а по-друге, що кожна людина сама має поняття про них, становить радше спробу уникнути головного, а саме: потреби дати це поняття. Натомість із набагато більшим правом ми могли б взагалі уникати клопоту зважати на такі ідеї та висловлення, внаслідок яких має бути знецінена наука, бо вони створюють лише пусте з’явище [видимість] пізнання, що миттю зникає, тільки-но на сцену виходить наука. Але наука, вже тільки через те, що виходить на сцену, і сама є з’явищем; її вихід ще не здійснений в усій повноті її істини. І при цьому байдуже, чи ми уявляємо собі, що наука є з’явищем, оскільки постає поряд з іншим різновидом пізнання, чи ми називаємо це інше, неістинне пізнання СКАЧАТЬ