цей шлях – усвідомлений погляд на неправду з’явлюваного знання, для якого найреальнішим є те, що насправді є радше тільки нереалізованим поняттям. Ще й з цієї причини цей цілковитий скептицизм – аж ніяк не те, що ним, як здається поважному прагненню дійти до пізнання та науки, воно устаткувало себе, щоб бути спроможним виконати свої завдання, а саме: рішучістю не покладатись у науці на авторитет думок інших людей, а перевіряти все самому і дотримуватись лише своїх переконань; ба навіть більше: самому все створювати і вважати за істину тільки власні дії. Низка форм, що їх проминає свідомість на цьому шляху, – це радше докладна історія освітнього піднесення самої свідомості до рівня науки. Та рішучість репрезентує цей освітній процес у простій формі наміру як безпосередньо здійсненого й виконаного, а цей шлях, на відміну від того абстрактного наміру, або ж неправди, є реальним здійсненням цього процесу розвитку. Дотримуватися своїх переконань – це, хай там як, щось більше, ніж покладатися на якийсь авторитет, але при переході від покладання на чийсь авторитет до покладання на свої переконання не конче змінюється зміст думки, якої дотримуються, і не конче помилка поступається істині. Якщо, дотримуючись певної системи та упереджень, покладатися на авторитет інших людей або на свої переконання, вся різниця полягатиме лиш у тому, що людині, яка покладається на свої переконання, властива зарозумілість. Натомість тільки той, хто спрямовує скептицизм на ввесь обсяг свідомості в її з’явлюваному вияві, робить дух придатним перевіряти, що таке істина, коли з розпачем дивиться на так звані природні уявлення, гадки й погляди, яким байдуже, називати їх власними чи чужими, і якими свідомість, що безпосередньо береться до перевірки, ще досі сповнена й загальмована і через те й нездатна до того, за що наміряється взятися.
Повнота форм нереальної свідомості буде породжена саме необхідністю послідовності та взаємозв’язку цих форм. Щоб зробити це твердження зрозумілим, можна загалом наперед зауважити, що пояснення неправдивої свідомості в її неправді – не просто негативний процес. Такий однобічний погляд на нього загалом властивий природній свідомості, а пізнання, що робить таку однобічність своєю сутністю, – це пізнання форм незавершеної свідомості, яке зазнає поразки на самому шляху дослідження й постане там перед нами. Такий погляд – це скептицизм, що завжди бачить у результаті тільки чисте ніщо і абстрагується від того, що це ніщо безперечно є ніщо того, з чого воно з’явилось як результат. Але ніщо як ніщо того, з чого воно походить, – це фактично справжній результат; отже, це ніщо визначене і має зміст. Скептицизм, що закінчується абстракцією ніщо, або порожнечею, не може просунутися далі від цього, а мусить чекати, чи не постане перед ним щось нове – щоб знов укинути його в ту саму порожню прірву. Натомість якщо розуміти результат таким, яким він є насправді, тобто як визначене заперечення, то, таким чином, безпосередньо постає нова форма;
СКАЧАТЬ
