Название: Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)
Автор: Коллектив авторов
Издательство: OMIKO
Жанр: История
isbn:
isbn:
З аналізу текстів випливає, що роль друїдів у конкретних історичних подіях була доволі скромною, тоді як Посідоній та Цезар своїми красномовними описами явно намагалися перебільшити їхню суспільну вагу. Перший, відповідно до своєї філософської концепції, хотів бачити в друїдах нащадків мудреців «золотого віку»; другому друїди були потрібні заради збільшення галльської небезпеки в очах римського сенату. Не випадково Цезар детально та яскраво описує здійснювані друїдами людські жертвоприношення та єдиний згадує про походження друїдичної «доктрини» з Британії. Прагнучи виправдати свою невдалу спробу завоювати Альбіон, та лякаючи своїх співвітчизників всесильними жерцями північних «варварів», він, звісно, не порівнював друїдів із римськими служителями культу, які також регулювали питання сакрального та сімейного права, гарантували міжнародні договори, вирішували питання про кордони тощо. Між іншим, зауважимо, що обидва цитовані вище вельможні друїдознавці мали величезну політичну владу: сам Цезар 63 р. до н. е. був обраний верховним понтифіком, тобто Галлію він завойовував у статусі формального голови римської релігії!
Поза межами Галлії та Британії друїди згадувані також у ранньосередньовічних ірландських текстах. В Ірландії друїд найчастіше виступає у ролі радника світського вождя; він тлумачить знамення, пророкує майбутнє, накладає табу тощо. Друїд може, склавши пісню похвали, підвищити статус людини, або навпаки, морально знищити її шляхом накладання прокляття. Становище ірландських друїдів справді було привілейованим, однак воно мало чим відрізнялося від аналогічного становища жерців інших язичницьких народів. Що ж стосується східних кельтів, то античні автори – сучасники кельтських міграцій, друїдів у їхньому середовищі взагалі не згадують. Чому? Тому, що на Схід подалися самі вожді та воїни? А може тому, що елліни та римляни не надто переймалися релігією та суспільною організацією «варварів» до часів Посідонія, який і розпочав конструювання «друїдичного міфу».
Поховальні звичаї кельтів
Кельти мали розгалужену систему уявлень про потойбічне життя й прагнули забезпечити своїх померлих різноманітними предметами особистого вжитку. Це кельтське уявлення лірично описує римський поет Лукан: «не тихих долин Ереба і не глибин сумного царства Діта шукають тіні мертвих. Той самий дух надихає їх тіло в іншому світі. Смерть – середина життя». Інший римлянин, Валерій Максим, відгукувався про віру кельтів у життя після смерті з більшим скепсисом: «Кажуть, що вони [кельти. – Авт.] беруть у борг суми грошей, які будуть виплачені в іншому світі, настільки вони переконані, що душі людей безсмертні. Я б назвав їх божевільними, якби ці вдягнені у штани варвари не вірили у те саме, у що вірив грек Піфагор».
СКАЧАТЬ